Мій Андрій, мій найкращий чоловік у світі, сидів поруч, мовчазно і тепло посміхаючись. Він міцно обіймав мене за плечі, і в цьому простому, буденному жесті читалася вся історія наших останніх трьох років. Три роки нескінченної, виснажливої роботи без відпусток, суворої економії на всьому, сотні відмов від дрібних задоволень заради однієї великої, омріяної мети.
Галя
22:41
Так що завтра йдемо купувати квитки! Уявляєш, мам? Нарешті! Прямі рейси, аж до самого океану! — мій голос дзвенів від непідробного, дитячо...
