Немає мене, мамо. Я був солдатом цієї країни і я був добровольцем. Я впав на холодну землю, неживими очима дивлячись у небо, я загинув, мамо, я помер за тебе, рідна моя.
Мене ніхто не примушував йти далі воювати, це було моє особисте рішення, я не міг залишити побратимів, які були поруч зі мною, я був їм потрібен, а вони були потрібні мені та разом ми складали потужний бойовий кулак, наша рота, наша добровольча команда, я усвідомлював, що можу не повернутися і ось це трапилось.
Я відсутній в офіційних списках полеглих бійців. Моє ім'я не буде лунати з вуст речників. Але не за тим я ковтав обвуглений пил війни, не для цього я брав до рук зброю, а тільки тому, що не міг терпіти та спокійно дивитись, як нульовий кілометр вкривається червоним.
Дмитро Олександрович Саєнко (друг Череп) народився 20.11.1981 року у Дніпрі.
Після закінчення 9 класів школи №119, вступив до вищого професійного училища, де здобув собі спеціальність "тракторист, водій широкого профілю".
З 18 років Дмитро займався євроремонтами, полюбляв риболовлю, мріяв стати військовим, як його дідусь. Мав дуже добре серце та невичерпний запас гарного настрою, але при цьому нікому не дозволяв образити ані себе, ані свою родину.
22 квітня 2015 року був призваний до лав ЗСУ, але після закінчення служби зробив те, чого багато хто зробити не може або не хоче - Дмитро Олександрович повернувся на війну вже добровільно.
Військовослужбовець резервної роти "Чорний Туман" 5-го окремого батальйону Української Добровольчої Армії
Загинув 23 жовтня у промзоні Авдіївки внаслідок розриву гранати, прикривши її своїм тілом, врятувавши побратимам життя та віддавши своє.
25 жовтня друг Череп був похований у рідному місті.пише Ян Осока
Зупиніться. На хвилинку відкиньте свої справи. Це маленька розповідь про велику людину.
Чому "велику"? Не може бути ніяких "чому", коли воїн після служби знову повертається назад не тому, що йому хтось наказав, а тому, що так наказало його серце.
