На сходах, трохи нижче від театру Лесі Україники, не доходячи до книгарні, сидить худенька тендітна, дуже скромно вбрана, проте з низкою перлів на шиї, і з кошеням на колінах, літня бабуся. В її руках стаканчик для милостині та оголошення, нерозбірливо нашкрябане маркером на картонці.
Я пройшла повз із думкою, що просять гроші на притулок для тварин. За 10 секунд збагнула, що напис українською. Це, і ще якесь тепле відчуття змусило повернутися й підійти до неї.
В гаманці мала 114 гривень. Дала їй 14 з проханням, щоб купила собі булочку.
– Бабусю, а що у вас написано на табличці?
– Що у мене згоріла хата.
– Як це сталося?!
– Коротке замикання. За 2 години вигоріло все вщент. Врятувала тільки кошеня і намисто.
Цій милій жіночці 80 років. Її звуть Галина Мусіївна Бербера. Днями вона сидить там, де я її зустріла, а ночує на своїй ділянці під горіхом в селі Кожухівка Васильківського району на вулиці Данилівській, 21.
Її син помер, а онук вчиться в ПТУ. Онуку дали ліжко в гуртожитку на будні дні, а у вихідні приїжджає до неї під горіх.
Сільрада поставилася цілком байдуже до лиха цієї жінки. Найбільше бабуся страждає від того, що нема на чому спати й ні на чому зварити їсти.
Я дала Галині Мусіївні ще 100 гривень і попросила дозволу сфотографувати й оприлюднити в Фейсбуці її історію в надії, що знайдеться хтось, хто допоможе їй збудувати прихисток на зиму чи вплинути на голову сільради. Вона відповіла: “Доню, ти перша, хто зі мною тут говорить, я не знаю, що таке фейсбука, але фотографуй”. (І сором’язливо опустила табличку з оголошенням).
Друзі, прошу вашої допомоги в поширенні інформації, особливо, якщо серед ваших знайомих є небайдужі журналісти, депутати чи юристи, які розуміються на цій темі.
Єлизавета Бєльська
Источник obozrevatel
