Alina Stryzhak
Були в Інституті раку (в мами діагностували пухлину, тому у позаробочий час трохи писатиму про медицину).
Обійшли десяток кабінетів, ніде не заплатили ні копійки. Но вот під кабінетами гастроскопії (810) і колоноскопії (813) вже тільки-но підійшли, зразу почули розмови, шо там вимагають гроші – по 200 і 300 грн з пацієнта.
В 810-му мамі озвучили таксу, але, коли почули, що в неї всього 20 гривень в гаманці (правду, до речі, сказала), не чіплялися.
В 813-му номер із 20 гривнями не пройшов. Медсестра на маму не просто наорала, а сказала, що не віддасть карту, поки мама не заплатить. Добре, що з мамою пішла я.
Заходжу в кабінет, кажу:
– Дайте, будь ласка, чек по (називаю мамине прізвище).
Медсестра робить вигляд, що щось читає в телефоні. Повторюю своє прохання ще раз.
Каже:
– Закривайте двері, підходьте сюда. Нада заплатить 300 грн.
– Це офіційно, – питаю, – чи ні? Офіційно заплачу, а неофіційно платити не буду.
– Офіційно буде 800 грн.
– Без проблем, дайте чек.
Медсестра замовкає секунд на 30, у неї таке, мабуть, перший раз, а потім видає:
– 300 гривень на кабінєт збираєм. Дайте. Вам шо, жалко?
Ну, стою. Тьотка панімає, шо кіна не буде, зітхає і каже:
– Беріть вашу карту, по нашій часті з вашою мамою всьо харашо.
Навіть не знаю, що вразило більше: чи те, що попри шум навколо НІРу, увагу преси та слідства, там все одно вимагають взятки (навряд чи це приватна ініціатива медсестри), чи те, що ці гроші вимагають в людей у місці, де пацієнти одне одному кажуть переважно не “одужуйте”, а “здоров’я вам”.
