– Ви ж знаєте, що Коля та Наталка влітку на заробітки їдуть. Хлопців із собою взяти не зможуть. У мене не вистачить сил п’ять місяців з онуками вовтузитися. Тільки ви залишаєтеся. – Світлано Михайлівно, ви з якого дуба впали, коли вирішили нам це запропонувати? – Запитала невістка

 – Ви ж знаєте, що Коля та Наталка влітку на заробітки їдуть. Хлопців із собою взяти не зможуть. У мене не вистачить сил п’ять місяців з онуками вовтузитися. Тільки ви залишаєтеся. – Світлано Михайлівно, ви з якого дуба впали, коли вирішили нам це запропонувати? – Запитала невістка

Дата публікації: 03.11.2025Рубрика: Життєві історії

За вечерею Гліб повідомив дружині цікаві новини про свого старшого брата – Миколу.

– Уявляєш, Катю, Коля разом з Наталією наприкінці квітня звільняються і на п’ять місяців їдуть до Одеси, вірніше, в якесь курортне селище поряд з Одесою.

– Що це вони вирішили відпочити за всі минулі роки та із запасом на майбутнє? – здивувалася Катерина.

– Ні. Вони їдуть не відпочивати, а працювати. Колишній однокласник Миколи орендував невеликий готель – номерів на сімдесят – та запросив Колю туди працювати на літо.

– Оформлення офіційне. Коля буде робітником з обслуговування будівлі, а Наталя – за своїм фахом – на кухні.

– А коли повернуться, знову шукатимуть роботу? – Запитала дружина.

– А що там шукати? Хороші кухарі завжди в ціні, а сантехніка – з руками відірвуть. А головне: житимуть тут же, в готелі.

– Зрозуміло, що не в найкращому номері, а щось із вікном у коридор чи на стіну сусіднього готелю. І харчуватися також тут же. Тож вся зарплата ціла. Тільки дорога власним коштом. І море за три кроки!

– Сумніваюся, що вони будуть купатися в морі, – сказала Катерина. – Хіба лише у вихідний. А вихідні будуть?

– Один день на тиждень за графіком.

– Гліб, а куди вони дітей дінуть? Молодший у них у третьому класі, здається, а старший – Вадим – у шостому, як і наш Ігор. Хлопцям у травні та вересні вчитися треба.

– Крім того, батьки працюватимуть, а хлопчаки весь день без нагляду? Я б не ризикнула Ігоря одного ось так біля моря залишити.

– Не знаю. Може, хлопців взагалі батьки собі на дачу заберуть, – сказав Гліб.

– Ясно. А ти уявляєш, як твою маму онуки за ціле літо задовбають? Я б на її місці не погоджувалася.

– Гаразд, це ж онуки! Я тобі ще не все сказав: вони начебто хочуть на цей час здати свою трикімнатну: і комунальні не платити, і на оренді заробити, – додав Гліб.

– Так, плани наполеонівські, – погодилася з ним дружина.

– А ми куди влітку поїдемо? – Запитав чоловік. – Може, в Туреччину?

– Можна. Тільки тоді треба поспішити – вже середина березня, настав час бронювати.

А за тиждень до них на вогник заглянула мати Гліба та Миколи – Світлана Михайлівна.

Випивши пару кухлів чаю, вона завела розмову, заради якої й прийшла.

– Катю, ви з Глібом вже вирішили, куди влітку відпочивати поїдете? – спитала свекруха.

– Майже визначилися, вагаємось – не можемо вибрати між двома готелями, – відповіла Катерина.

– А може, цього року не поїдете? І гроші заощадите, і рідні допоможете? – спитала свекруха.

– Кому раптом наша допомога знадобилася? – поцікавився Гліб.

– Колі та Наталі. Ви ж знаєте, що вони влітку на заробітки їдуть. Хлопців із собою взяти не зможуть. У мене не вистачить сил п’ять місяців з онуками вовтузитися. Тільки ви залишаєтеся. Тим паче, що Максим та Ігор – ровесники, а за Антошкою ти, Катю, придивишся.

– Світлано Михайлівно, ви з якого дуба впали, коли вирішили нам це запропонувати? – Запитала Катерина.

– А що тут складного? Троє пацанів – вони й без вас знайдуть чим зайнятися. Були б діти малі, з якими поратися треба та памперси їм міняти, а тут майже дорослі.

– Їх тільки нагодувати вранці, та на вулицю випустити. На обід – тарілку супу, на вечерю – картоплі посмажити та сосиску відварити. Велика праця! – обурилася свекруха.

– Ну, якщо все так легко і просто, то чого ви самі відмовляєтесь? Не забувайте, ми з Глібом ще й працюємо. І якщо я свого сина можу спокійно залишити одного у квартирі, то відповідати за Максима та Антона я не можу, – відповіла Катерина.

– Мамо, справді, ви щось перемудрили, – сказав Гліб. – Коля з Наталею хочуть заробити, а працювати за них маємо ми!

– Та у нас і місця у квартирі ще на двох немає. У цій кімнаті наша спальня, а там кімната Ігоря. У ній лише тринадцять метрів. Як ми там трьох пацанів розмістимо?

– А ти б мене не переривав, а дав би договорити, – заявила свекруха. – Ми з Колею вже все передбачили.

– Вони спершу хотіли свою квартиру здавати. Але потім запропонували на ті п’ять місяців, доки їх не буде, вам туди переїхати.

– Нам? У їхню трикімнатну? Навіщо?

– Як ти, Катю, погано міркуєш! – Вигукнула Світлана Михайлівна. – У вас дві кімнати, а там – три! Ви з Глібом займете їхню спальню, а Ігор поспить у вітальні на дивані. Хлопчаки залишаться у себе в дитячій.

– Ось і все. Ви платитимете лише комуналку за їхню квартиру. А щоб вони орендну плату не втратили, ви здасте свою квартиру, а гроші, які орендарі заплатять, їм переказуватимете.

– Звичайно, за вашу двокімнатну квартиру не вийде взяти стільки, скільки за трикімнатну, але вони й на це згодні.

– Хочете ще чаю? – Запитала Катерина.

– Ні, дякую, – відповіла свекруха.

– Тоді, може, щось заспокійливе? – поцікавилася невістка.

– Натякаєш, що мені час іти?

– Ну що ви! Я вас не жену. Просто вважаю, що ми закінчили розмову. Як я розумію, вас до нас Микола та Наталя направили, щоб ви зробили розвідку? Передайте їм, що нас їхня пропозиція не зацікавила, – сказала Катерина.

– А ти, синку, що скажеш? – звернулася Світлана Михайлівна до Гліба.

– Мамо, я з Катею згоден. Якщо Коля хоче заробити, то нехай вирішує всі проблеми сам. Притулити племінників на пару днів, у крайньому разі – на тиждень, ми б не відмовилися, але на п’ять місяців – це перебір! Ми не згодні, – відповів Гліб.

Коли скривджена свекруха пішла, Катерина сказала:

– Як завжди: «Гладко було на папері, та забули про яри». Знайшли чудовий спосіб заробити. А от куди подіти дітей, не подумали.

– Глібе, я не сумніваюся, що Микола дзвонитиме і продовжить тебе обробляти. Почне дорікати, що ти у своїй родині не господар, що не можеш дружину до порядку закликати, називатиме підкаблучником.

– Май на увазі: даси слабину – ми з Ігорем усі ці п’ять місяців житимемо окремо від тебе. Я не жартую.

Катерина помилилася лише в одному: умовляння почали з неї. Увечері в п’ятницю прийшли свекруха з Наталею і півтори години намагалися волати до її совісті.

– Катю, ти постав себе на моє місце: двоє дітей, іпотека, кручуся весь день навколо плит, а зарплата крізь пальці витікає – не помітиш, як і куди. І тут з’являється така можливість заробити! – казала Наталя.

– Наталко, заробляй! Тільки нас не чіпай. В нас на літо свої плани. Чому ми повинні їх змінювати на догоду вам?

– Я дивуюся: невже тобі важко за хлопцями придивитися? – продовжувала Наталя.

– А я тобі дивуюсь: невже ти через гроші готова дітей майже пів року не бачити? – Запитувала Катерина.

Загалом не домовилися.

Щоправда, Микола зробив ще одну спробу: він зателефонував Глібу з «вигідною» пропозицією:

– Давай орендну плату за вашу квартиру поділимо навпіл.

Гліб послав його на три веселі букви, та попросив з подібними пропозиціями більше не звертатися.

Наприкінці квітня Микола та Наталя таки поїхали, залишивши синів бабусі та дідусеві. І квартиру здали.

В останньому вони, коли повернулися, сильно розкаялися: значну частину зароблених грошей довелося витратити на ремонт, щоб упорядкувати квартиру.

Але гірше було інше: через тиждень після їхнього повернення Світлана Михайлівна потрапила в лікарню з гіпертонічним кризом.

А Катерина та Гліб спокійно пропрацювали до відпустки, а на початку серпня разом із сином злітали на пару тижнів до Туреччини.

Але що цікаво: у всіх своїх неприємностях та фінансових втратах Микола звинуватив брата та його дружину. Зарозумілися недолугі, через них весь заробіток коту під хвіст…

Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб мати можливість читати нові публікації!