“– Ірино Геннадіївно, що ви знову починаєте?! Я навіть на кухню не можу зайти, щоб приготувати щось, ви постійно тут. – А це моя квартира, і я тут робитиму те, що захочу! – заявила свекруха, не обертаючись
– Ірино Геннадіївно, я запізнююся… – Рита не встигла домовити фразу, і схопити двері.
Свекруха кинула на дівчину незадоволений погляд і швидко замкнулася зсередини у ванній кімнаті.
Рита від розпачу стукнула долонею по дверях з протилежного боку.
– Скільки можна знущатися? – крикнула дівчина в серцях, і з очей нещасної ринули сльози.
– Ти не стукай, і двері мені не псуй! Ось придбаєш власний будинок і роби там, що хочеш. А поки живеш у моїй квартирі, будь добра, дотримуватись встановлених правил! – почувся приглушений голос свекрухи з ванної кімнати.
– Та це не правила, а божевільня! – голосно крикнула Рита.
– Ах, божевільня?! Це, виходить, я божевільна?! – з цими словами свекруха відчинила двері у ванну і знову блиснула поглядом, ніби бажаючи пронизати Риту наскрізь.
У цей момент із кімнати вийшов Олексій, чоловік Рити.
– Що ви знову зранку скандалите? – спитав чоловік сонним голосом.
– Твоя дружина назвала мене божевільною, а квартиру – божевільнею! – схлипуючи простогнала Ірина Геннадіївна.
– Так це ж ви спеціально чекаєте, коли я на роботу збиратися почну і займаєте ванну! Мені потрібно лише двадцять хвилин, щоб зібратися, а у вас потім весь день у розпорядженні!
– Ти, нахабниця, вказуватимеш, коли мені у власній квартирі у ванну йти?! – сказала свекруха таким голосом, наче сталося щось страшне.
– Ну, вистачить цих перепалок! Як же я втомився від цього! – не витримав Олексій.
– Ой, синку, мені погано… Голова, і перед очима все пливе… – Ірина Геннадіївна почала театрально опускатися навколішки, перебираючи руками по стіні.
– Рита, аптечку, й у швидку дзвони! Ось бачиш, до чого ти довела матір! – крикнув Олексій.
…Черговий ранок був добрим для будь-кого, тільки не для Рити. Поки Олексій метушився навколо матері, перекладав її на диван, капаючи краплі в склянку і чекав на швидку допомогу, Рита поспіхом вмилася, одяглася і вискочила на вулицю.
Тільки у дворі дівчина змогла нарешті видихнути, й пішла у потрібному напрямку.
До офісу Риті було не дуже далеко. Іноді її підвозив Олексій. У погану погоду дівчина їздила маршруткою.
Сьогодні погода була чудова, та й вийшла Рита набагато раніше, ніж зазвичай, тому можна було неспішно прогулятися.
Дорогою вона вирішила зайти в кафе, взяти каву. Через скандал, влаштований свекрухою, вона вкотре була без сніданку.
– Один латте, будь ласка, – попросила дівчина офіціанта.
– Пару хвилин, будь ласка, – ввічливо усміхнувшись, озвався офіціант.
Поки готували напій, Рита почала шукати у сумці гаманець. Дівчина судомно переривала вміст.
– От, дідько! Невже залишила вдома… – тихо промовила вона собі під ніс.
– Офіціанте, дівчину разом зі мною порахуйте, будь ласка, – почула Рита незнайомий чоловічий голос.
Вона обернулася і побачила поряд із собою симпатичного чоловіка. До цього моменту якраз була готова кава. Рита взяла напій.
– Дякую. Дурна історія, забула вдома гаманець. Напишіть мені свій номер, а я вам увечері перекажу.
– Ну, що ви. Вважатимемо, що я просто пригостив гарну дівчину. Мені це навіть приємно, – озвався незнайомець.
– Тоді дякую ще раз. Хорошого вам дня.
– Мене, до речі, Юрій звуть. А вас? – Незнайомець не поспішав закінчувати розмову.
– А я – Рита. Дуже приємно.
– Може вас підвезти, Рито?
– Ні, дякую. Мені тут недалеко.
Рита дійшла до роботи. Настрій був не найкращий, день явно не задався. Вона звично сіла за свій робочий стіл і почала робити звіряння взаєморозрахунків з одним із замовників компанії.
– Рито, ти не виспалася, чи що? – бадьоро спитала колега Світлана.
– Та… – Рита махнула рукою.
– Ооо, все ясно! Знову свекруха! Рито, я взагалі не розумію, чого ти терпиш її концерти! І Олексій твій, теж добрий!
– Ні, щоб поставити матір на місце, або в крайньому разі переїхати, – він просто йде в неї на поводі! – цілком обґрунтовано обурювалася Світлана.
– Не знаю, Світлано. Я так від цього втомилася, – сказала Рита й обхопила руками голову.
…Вони познайомилися з Олексієм зовсім випадково. Якось відразу сподобалися один одному, зав’язався роман. За рік Олексій зробив пропозицію. Настав час для знайомства з батьками.
Зустріч нареченого з батьками Рити пройшла нормально, як кажуть, у штатному режимі. Настала черга для знайомства Рити та мами Олексія – Ірини Геннадіївни. За столом майбутня свекруха не соромилася у виразах.
– Я все життя мріяла, що Альоша одружиться з донькою моєї приятельки. Аллочка така розумниця і красуня, і треба ж – взаємини у них якось не склеїлися, – нарікала Ірина Геннадіївна.
– Мамо, ну вистачить… – намагався перервати її Олексій.
– А ти, як смієш їй підкорятися? На матір наплював! – Кричала жінка на сина.
Після тривалих сварок та суперечок, Олексій та Рита таки переїхали жити до матері. Орендувати квартиру далі не мало сенсу. Взаємини між свекрухою і Ритою не складалися, а спільне життя перетворилося для дівчини на пекло.
Ранковий скандал був не першим і Рита в цьому була впевнена на сто відсотків – далеко не останнім. Увечері дівчина знехотя повернулася додому з роботи. У квартирі пахло ліками. Свекруха на кухні смажила котлети.
– Он твоя благовірна тільки з’явилася. Невідомо де вештається. Вранці мене довела, та я ще й вечерю тобі готувати змушена!
– Ірино Геннадіївно, що ви знову починаєте?! Я навіть на кухню не можу зайти, щоб приготувати щось, ви постійно тут.
– А це моя квартира, і я тут робитиму те, що захочу! – заявила свекруха, не обертаючись.
– З вами неможливо розмовляти! – Рита вирішила піти в кімнату, яку відвели їм з Олексієм.
– Ти подивися, нахабниця яка!
Вже ввечері Рита вирішила запропонувати чоловікові переїзд.
– Льошо, переїдьмо? Я тут не можу! Ми, як за ґратами. Я ні вмитися, ні поїсти нормально не можу. Я хочу жити окремо!
– Рито, ну ти ж знаєш, що у мами тиск. Просто не звертай на неї уваги. Одужає – переїдемо.
Вранці Рита прокинулася раніше, ніж зазвичай, щоб сходити в душ. Вона привела себе до ладу. Не встигнувши відчинити двері з ванної, дівчина почула спочатку стукіт, а потім дикий крик.
– Ой, та що ж ти робиш?!
– Ірино Геннадіївно, я випадково. Що ви під дверима стоїте?
– Що? Та мені у своїй квартирі місця нема! Ти спеціально чекала, коли я підійду, щоб мене вдарити дверима! – кричала жінка, потираючи плече.
– Та що знову сталося? – на крики вийшов Олексій.
– Дожили! Твоя дружина занапастити мене вирішила!
– Та годі вам! Олексію, я більше не житиму в цьому бедламі. Я зараз же зберу речі, та переїду до батьків!
Рита дотрималася своєї обіцянки. Дівчина взяла на роботі відгул, щоб перевезти речі. Наступний тиждень був спокійним періодом у житті Рити за останній час. Але, що найбільше здивувало саму Маргариту – вона зовсім не сумувала за Олексієм.
Чоловік зателефонував першим:
– Рито, мама каже, що ти не шануєш ні мене, ні її. Тобі треба навчитися бути гнучкішою… Повертайся додому…
Книги про виховання
– Мама каже?! А ти сам, що думаєш? – Запитала Рита.
У слухавці почулося мовчання.
– Ну, вона ж має рацію… – нарешті відповів Олексій невпевнено.
Рита поклала слухавку. Вона подала на розлучення. Батьки допомогли купити дівчині невелику однокімнатну квартиру.
Рита почала жити по-людськи, без претензій свекрухи та невдоволення чоловіка. Вона зустрічалася із подругами, гуляла, працювала.
– Рито, стривайте… – почула вона чоловічий голос одного разу по дорозі на роботу.
– Ой, Юрію… – здивувалася дівчина.
– Рито, ви знаєте, я майже щоранку приходжу в це кафе, сподіваючись зустріти вас. А вас все немає і немає.
– А я переїхала. Тут сьогодні випадково опинилася. Потрібно годинник із ремонту забрати, майстерня неподалік.
– Переїхали? Заміж вийшли? – спитав Юрій.
– Не вгадали. Розводилася! – з усмішкою сказала Рита.
– Ясно. Тоді, може, кави? – радісно спитав Юрій.
– А давайте! Тільки сьогодні я пригощаю! – відповіла Рита.
З Юрієм у Рити склалася міцна, щаслива родина. Невдовзі вони стали батьками доньки Марійки. А Олексій так і живе з мамою, виконує всі її забаганки, та лікує тиск.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!