• четвер, 22 січня 2026 р.

     

    Коли до мене у Палермо зателефонував син та повідомив, що зробив Вікторії пропозицію – то я одразу почала збирати валізи. Навіть більше не одягу збирала, а якісь гостинці та подарунки.

    Дістала заначку – майже 4 тисячі євро та ще й попросила у сусідки по гуртожитку (вона також українка, з тернопільської області) 2 тисячі. То аби на якісь витрати до весілля, бо зараз все таке дороге, що просто жах!

    Добре, що у сина була квартира – колись отримав у спадок від моєї мами, то я ще ремонт допомогла зробити.

    З майбутньою невісткою я була так чисто заочно знайома – бачилися хіба на свята, або ж Михайло показував її фотографій у Вайбері. Ну і коли я дзвонила, то вона передавала привіт.

    Але я не з тих прокажених свекрух, які будуть постійно пхати носа у справи сина. То його життя і його родина. Тим паче, йому вже було під 30 – то вже такий дорослий бугай.

    Тільки от знала, що Віка не місцева дівчина. Приїхала до Львова вчитися, а потім от якось у компанії друзів познайомилася з Михайлом. Сама з села, жили досить скромно, багатодітна родина. Ну така досить скромна, тиха спокійна.

    Я приїхала у суботу та одразу почала дітям допомагати. Однак, мене дуже насторожив один факт – Віка аж надто все дорого-багато вибрала для свята. Я розумію, що весілля один раз на все життя. Але що ресторан дуже дорогий, що сукня чи туфлі. Тільки за фотографа просили майже 3 тисячі доларів!

    Звісно, мені не шкода, але краще якось скромніше відсвяткувати. Є нормальні кафе не дуже дорогі, та і сукню можна було не замовляти в дизайнера, а купити готову в магазині чи взагалі взяти на прокат! Мене навіть попросили купити алкоголь в Італії, аби все було елітно, похизуватися перед родичами.

    Але от пару днів тому син попросив знову гроші:

    – За ресторан треба дати.

    – Як це? Ми і завдаток заплатили, і за гостей вже..

    – Ну то ти за наших заплатила.

    – Так, а за кого ще? Ти когось запросив?

    – Ні, ти забула за родину Віки. Там не багато, 15 людей.

    Ох, я аж на кухні присіла, добре, що не впала.

    – Як це? Ще за Віку платити? І за її рідню?

    – Так. Мамо, ну ти ж закордоном працюєш.

    – Але думаєш, що гроші так легко даються? Чи я їх просто як листочки з дерев зриваю?

    От ми так посварилися, що аж всі сусіди певно чули. Мало того, коли Віка дізналася, що я не хочу давати гроші, то такий цирк влаштувала! Показово зібрала речі та переїхала від Михайла. Ще й так наголосила що не хоче жити зі скупою свекрухою:

    – Або буде нормальне весілля, або ми все скасовуємо!

    Ну і Михайло з Вікою поки все перенесли. Тільки от я чомусь винна в цій ситуації, зробили з мене ворога народу! А знайшлися ж родичі, які думають, що я спеціально хотіла розбити родину та не люблю Віку.

    Господи, так я дітям лиш добра бажала! І так стільки коштів передала на ті ресторани та розваги, а їм все мало.

    У мене відпустка до 20 числа, якраз брала аби на весілля попасти. А виходить, що нічого не буде!

    Прикро що син в цій ситуації свою Віку послухав. Виявилося, вони мене лиш на свято запросили аби грошеняток побільше здерти.