• понеділок, 19 січня 2026 р.

    – Я лишень в Ірландії збагнула, як погано з тобою жила! – Дружина шокувала мене своєю заявою

     

    Ми з дружиною завжди в Дніпрі жили. Хоча вона з області. Мені ж в місті квартира від діда залишилась. Тож ми мали, де жити, а це вже досить багато. 

    Дарина завжди працювала, навіть в декреті довго не сиділа, така вже вона людина, я її ніколи не примушував. Самий же працював на виробництві. Заробляв не багато, але й без діла не сидів. Коли карантин почався – стало важче, але що робити, такі часи.

    В нас двоє прекрасних дітей. Дружина завжди їх вихованням займалася, на різні гуртки водила. Часом вона просила мене допомогти, але мені постійно бракувало часу. Та вона й сама чудово справлялась. 

    І ось, коли почалась війна Даша сама запропонувала:

     – Моя подруга їде до Ірландії. Може й нам із нею поїхати. Хто знає, що далі буде?

     – Так, мабуть, це правильно.

    Я самий думав вмовляти її, аби поїхала. Але й гадки не мав, що сама схоче. Тож вони вирушили. І досить швидко облаштувалися там. Спочатку дзвонили мало не щодня, та з часом дедалі рідше. Дуже я здивувався торік, коли думав, що влітку приїдуть до мене, вони врешті відмовились. Пояснювали, що це надто дорого.

    А цьогоріч Дарина взагалі мене шокувала. Коли я почав випитувати, чи приїдуть, відреагувала дуже різко:

     – Тобі діла до нас не було, коли ми вдома жили, а зараз наче потрібні стали?

     – Що ти говориш? Я скучив за дітьми, за тобою.

     – Пізно вже. Треба було раніше любов свою показувати. А тепер я розлучення хочу.

     – Чого? У нас прекрасна сім’я! Не руйнуй її!

     – Нема ніякої сім’ї. Ми завжди були окремо. Тебе не цікавили діти, ти ніколи ними не займався. Жодного разу мені не допоміг.

     – Я ж працював.

     – А після роботи з друзями на пиво йшов. В тебе завжди виправдання знаходились. Або ж на дивані лежав і чекав, коли на вечерю покличу. Додому приносив копійки. Я навіть з дітьми в декреті через тебе не посиділа. Мала гроші заробляти. Лише тут зрозуміла, що мені простіше без тебе!

    Такого я не чекав. Виявляється, вона вже давно мене поганим чоловіком вважала. Хто знає, може того й поїхати наважилась. Правду люди кажуть, що наші жінки переселенки не від війни їдуть, а кращі партії шукати. І як їм довіряти?

    Порадьте, що мені робити? Як сім’ю врятувати?