Після ювілею свекрухи вже кілька місяців минуло, та я й досі відійти не можу. Соромно мені за себе. Та розповім, чому так сталося. Мати мого чоловіка жінка сільська, проста. Петро – найменший з шести дітей. Тож я була впевнена, що на її 80-річчя приїде чимало гостей. Ми почали думати, що б подарувати.
– Мама хотіла гарні парфуми!
Я погодилась і ми пішли разом в магазин. Я пропонувала різні недорогі парфуми, гривень за 500-600, та чоловік мене здивував.
– Треба взяти оригінал, а не ці дурниці!
– Нащо старій бабі парфуми за три тисячі?
– Але це моя мама і вона теж жінка, нехай й не молода!
– Вона й не зрозуміє, скільки вони коштують. А ми на житло збираємо. Живемо в конурі, а діти ж ростуть, їм свої куточки потрібні.
Врешті я переконала чоловіка взяти чи не найдешевшу туалетну воду. І ось ми поїхали в село. Я думала, що зберуться усі діти з сім’ями. Та приїхала лише одна сестра мого Петра. Свекри накрили великий стіл, проте він був порожнім. Катерина Іллівна стільки всілякого наготувала, ще й все таке смачнюче. Ми так гарно посиділи, а як свекруха зраділа парфумам. Тішилась, наче мала дитина і так дякувала.
І ось, коли ми вже збирались їхати, Катерина Іллівна підійшла до нас з конвертом.
– Ми знаємо, як вам зараз важко, що на квартиру збираєте. Ми мали незначні заощадження і хотіли вам допомогти!
– Та ви що? Вам і самим важко зараз!
– Нічого, впораємось! А ви молоді, вам більше треба!
Ви не уявляєте, як я тієї миті почувалась. Мені так соромно стало. А згодом, коли в конверт зазирнула, взагалі мало крізь землю не провалилась. Там було 4 тисячі доларів. Господи, я пошкодувала три тисячі гривень, а вони нам так суму просто так, без причини дають. Такого я не чекала.
Коли ми приїхали додому, я запропонувала чоловікові зробити ще щось для свекрів. Аби хоч якось віддячити. Поки домовились, що будемо приїжджати до них щотижня і допомагати. А на весну відправимо в санаторій хоч на два тижні. Як гадаєте, як нам віддячити? І що думаєте, невже я так жахливо вчинила?
