Я завжди знала, що не хочу бути поганою свекрухою. Адже колись сама потерпала від мами чоловіка. Тож коли мій Максим привів свою дівчину – я робила все, аби ми потоваришували. Купувала подарунки, допомагала в побуті. На останній день народження я золоті середки їй придбала, а вони зараз зовсім не дешеві. Хоча молоді жили окремо, я часто приходила й приносила їм всілякі смаколики, аби Лілі не доводилось готувати зайвий раз.
Чогось я вірила, що все складається добре. Згодом Ліля народила. Я й з дитиною сиділа, аби невістка мала час на себе. І ось нещодавно всі мої сподівання було вмить зруйновано. Якось я вчергове приїхала до онука, коли випадково почула, як Ліля з моїм сином телефоном говорить:
– Знову стара приїхала! Навіть кілька днів відпочити не дає!
Мені так сумно від цих слів стало. Та й не стара я ще, мені всього 48 років. Мене й раніше дивувало, що Ліля до мене ніколи якось особливо не звертається. “Мамою” вона мене не називала, хоча я вже давно на це заслужила. А коли зверталась навіть “Надія Петрівна” не казала. А просто “Надя”. А тепер розумію, що поза очі я “стара” і все.
Дуже мене засмутила ця ситуація. Сваритись я бажання не мала. Але й залишити це так не могла. Подзвонила свасі й спитала:
– А вас молоді теж “стара” називають?
– Ви про що?
– Ну, мене ваша донька називає “стара”, певно вас також?
– Ви що? Ваш син мені “мама” каже.
– Так, якась несправедливість. Ну, гаразд, певно я сама винна, надто доброю була.
Я відчувала, що їй було ніяково. Та потім я вирішила із сином також поговорити.
– Любий, я все робила, аби бути твоїй дружині другом і помічницею, та вона цього не оцінила. Тож більше не буду. І маю до тебе прохання – більше тещу “мамою” не називай! Зроби ласку. А то виходить, що вона “мама”, а я “стара”. До слова, я й молодша…
– Мамо, то ж усе жарти! Ти чого?
– А того!
Не розумію я таких жартів і не можу цього забути. А ви змогли б? Що б сказали в такій ситуації?
