Цього тижня в мене був ювілей 65 років. Не буду приховувати, я чекала на це свято. Вирішила вдома посидіти з найріднішими. Запросила лише рідних і двох подруг. І ось одна з них Лариса зауважила:
– Уявляю, який подарунок тобі зробить син! Певно телефон чи якесь золото.
– Ну, не знаю, певно щось вигадає!
– Звісно, ти ж йому квартиру подарувала!
Це була чиста правда. У Тараса це вже другий шлюб. Коли він покинув першу дружину і побрався з Валею, я була в Італії. Поїхала саме заради того, щоб допомагати рідним. Щомісяця гроші на онука висилала. А тоді невістка мені подзвонила в сльозах.
– Тарас має іншу! Він зраджує.
Я вмовляла сина не робити дурниць, та він мене не послухав. Покинув дітей і дружину і пішов до Лариси. А тоді почав вмовляти мене допомогти йому придбати квартиру, адже попереднє житло, котре ми купили зі сватами, залишив першій дружині. Котра врешті три роки тому виїхала до Польщі.
Я не мала бажання допомагати йому, та врешті все ж вислала 15 тисяч євро, і вони придбали однокімнатну квартиру. Згодом я повернулась і зробила гарний ремонт у своїй трикімнатній. Вирішила, що маю хоч трохи для себе пожити. Та якось син з Ларисою приїхав до мене з пропозицією:
– Поміняємося квартирами. Лариса скоро народить, нам там зовсім тісно буде.
– Ні, сину, про це й мови бути не може, – тоді відповіла я. А насправді давно вирішила залишити своє житло онукам від першого шлюбу сина.
Згодом Тарас наче змирився і більше цю тему не підіймав.
І ось день мого ювілею настав. Із самого ранку я пішла в перукарню, причепурилась, гарно вдягнулась. Вдома накрила скромний, але гарний стіл, дороге вино придбала. Першими прийшли мої подруги, та я попросила не сідати, зачекати Тараса. Але він запізнювався. Врешті я не витримала й подзвонила йому:
– Ну, де ви? Коли будете?
– Мамо, у нас не виходить, Лариса погано почувається.
– Як так? У мене ж ювілей.
– Це просто дата, я десь там заїду.
– А Лариса мене привітати не хоче?
– Зараз спитаю.
І тут я почула як Лариса говорить “Не збираюсь я її вітати, жадібна стара. Нехай сидить у своїх хоромах сама і тішиться!”. Після цього я вимкнула телефона. Більше ні з ким говорити не хотіла. Вирішила посидіти з подругами та все. Минула година і в двері постукали. Я зраділа, що все ж син одумався. Відчинила й побачила свою колишню невістку з онуками.
– А ми вирішили вам сюрприз зробити!
Уявіть, лише заради мене вони з Польщі приїхали. Сльози лилися з моїх очей. Оце і є найкращий подарунок. Та як пробачити синові – не знаю. Як гадаєте – невже я мала віддати квартиру йому з Ларисою?
