Я завжди знала, що свекруха дуже хитра людина. Та все ж думала, що на старість людям страшно брехати, все ж скоро Богові звітувати про свої діяння.
Мій чоловік зараз на війні. Йому 58 років, міг спокійно не йти. Але він в мене не такий. Був на фронті, та зараз за станом здоров’я його перевели в більш безпечне місце. Я ж дома. Донька в мене вже заміжня, живе окремо з чоловіком. А от син зі мною. Йому 29 років, дуже хоче одружитися. Дівчину має, та не наважується, адже житла нема, а придбати його в такі часи майже неможливо. Я навіть думала поїхати на заробітки, щоб молодим допомогти, та чоловік переконав цього не робити.
А тоді свекруха почала хворіти. Зовиця відразу сказала, що не приїде її доглядати. Вона в Німеччині вже шість років живе. І от якось Тетяна Іванівна мене до себе покликала:
– Важко мені вже дуже, ти ж бачиш. Як доглядатимеш мене – квартиру на онука напишу.
Звичайно, що я погодилась. Але свекруха вимагала, щоб я не просто їй допомагала по господарству, а щоб всі продукти приносила, їжу готувала й комунальні оплачувала. Свою ж пенсію відкладала. А яка вона примхлива, ви не уявляєте. Що я не готувала, в усьому вона недоліки знаходила. Могла навіть серед ночі зателефонувати й покликати мене. Я і їхала. За ці кілька місяців в мене почались проблеми з серцем, здається, навіть постаріла. Але терпіла, заради сина.
І ось нещодавно я вирішила зробити у свекрухи генеральне прибирання. Все ж вже весна, хочеться свіжості. Два дні все мила, прала й прасувала. І якось натрапила на якісь папери в шухляді. Почала роздивлятись. І натрапила на свідоцтво про право власності на квартиру. Виявилось, житло вже давно оформлене на зовицю. Я мало не впала. Оце так використала мене баба.
Я все ж поприбирала. А тоді почала збиратися:
– Ти приготуй мені завтра борщ зелений!
– Та ні, нехай ваша донька готує!
– Що це ти таке кажеш?
– Те, що брехати – великий гріх! А ви до Великодня сходіть сповідатися! Вам треба!
Я пішла геть. Свекруха зателефонувала чоловікові, поскаржилась. Він почав вмовляти, щоб я не покидала стару напризволяще. Адже це все ж його мама. Та я не хочу доглядати таку безсоромну людину. Як гадаєте, маю таке право чи ні?
