Ніколи невістці її вчинок не пробачу. Я знала, що вона мене не любить, та й гадки не мала, що так. Син ще два роки тому побрався з Ілоною. Я дуже хотіла з нею потоваришувати, намагалась допомагати в усьому, давала різні поради. Та вона реагувала якось вороже. Лише огризалась. Тож врешті я вирішила відсторонитися.
Цьогоріч на Новий рік діти поїхали в гори. Вирішили з друзями святкувати. Мені було сумно, все ж я геть самотня, та я не сперечалась, адже розумію, що їм за мною не цікаво. Повернулися молоді лише 3 січня. Тож я вирішила влаштувати вечерю і запросити їх до себе.
Все вийшло чудово, на столі було чимало всілякої смакоти. І щойно молоді увійшли – невістка вигукнула.
– А ми до вас з подарунком! Я думала собі залишити, але вирішила вам все ж подарувати.
Тут вона дістала з пакета натуральну шубу, довгу й доволі гарну. Я завжди мріяла про таку. Колись в молоді роки в мене була схожа, але її вже давно міль з’їла. Я приміряла і дуже зраділа.
– Чого ж і справді собі не залишила? Певно, що тобі в ній гарніше буде!
– Так ви ж знаєте, як зараз молодь до натурального хутра ставиться. Мене не зрозуміють!
Шуба мені й справді дуже сподобалась. Вже наступного дня вдягла її на ринок. Йшла, як королева. Та вже дорогою назад до мене підійшла знайома.
– Ой, а я її бачила, думала взяти, та посоромилась. Згодом повернулась – а вже забрали. Певно то ти й була.
– Ти про що?
– Так про шубу ж! Ти ж її зі смітника забрала. Хтось виніс і поруч повісив!
Після цих слів я мало крізь землю не провалилась. Такого не чекала. Прийшла додому і негайно невістці подзвонила.
– То ти навмисно це зробила?
– Що саме?
– Не вдавай, що не розумієш! Ти шубу зі смітника взяла і мені подарувала.
– Ту так і що тут такого?
– Як що? Це огидно! І моя знайома її бачила!
– Вона ж не в контейнері була. А поруч висіла на вішаку! Як вам вона подобається – носіть собі і все!
– Сама носи!
На вечір невістка приїхала і забрала шубу. Ще й страшенно образилась. Наче це я їй такий подарунок зробила. От скажіть: чи я якась ненормальна чи це вже занадто? Як ви гадаєте?
