Я ніколи маму свою не розуміла. Зовсім я на неї не схожа. Коли мені було 4 роки вона розлучилась з татом. Він кудись зник, а вона все звинувачувала його, мовляв, покинув її з дитиною. І лише згодом я зрозуміла, що в усьому був винен дядя Костя, котрий і залишився з нами жити.
Та я з ним в неньки не склалося. Потім з’явився дядя Вітя, а тоді Микола. Від останнього мама народила синочка. На щастя, мені тоді вже 18 виповнилось і я покинула батьківський дім. Утім минуло чотири роки та рідна подзвонила мені в сльозах:
– Микола пішов, уявляєш!
Та її мені шкода не було. А от брат ні чим не завинив. Матвій зростав дуже хорошим хлопчиком, я його любила. Коли могла – провідувала і привозила різні смаколики. І якось під час такого візиту ненька приголомшила:
– Я їду до Італії. Тут в мене нічого доброго вже не буде!
– А як же Матвій.
– Візьми його до себе, він тебе обожнює, а я вам гроші висилатиму. Згодом його заберу.
Спочатку я відмовилась, та коли мама сказала, що тоді відправить малого до злої тітки Наталі, я передумала. Не могла дозволити знущатися з дитини. Я на той час жила з хлопцем, моїм майбутнім чоловіком. Дуже боялась, що через брата він мене покине. Та Артур виявився неймовірним. Він не просто прийняв, а й полюбив Матвія.
Ми жили наче сім’я. Згодом розписалися і я народила донечку. Все було чудово, але й не просто. Адже мама лише раз на початку надіслала нам гроші, а тоді почала виправдовуватись, що їй важко й бракує. Згодом і дзвонити перестала. Лише потім я дізналась, що вона в Італії вийшла заміж і живе собі пречудово зі своїм Альберто.
Матвій виріс чудовим хлопцем. З 16 років вже самотужки заробляв і нам допомагав. Я ніколи не шкодувала, що забрала його. Зараз він вже має дружину й дитину, а живе в Канаді, куди переїхав по роботі. Ми зідзвонюємось мало не щодня і він увесь час нам висилає гроші, хоча я ніколи його про це не просила.
І ось нещодавно дещо сталося. Раптово приїхала мама. Вона захворіла, а коли її чоловік дізнався про діагноз, сказав, що не готовий її доглядати.
– В мене й на лікування грошей нема. Я нікому не потрібна!
– Мамо, і що ти від мене хочеш?
– Ти ж мене не покинеш?
В мене серце розривається, не знаю, як бути далі. Я не хочу дбати про хвору маму, вона на це не заслуговує. Не можу забути старі образи і навіть не хочу казати про це Матвію. А як би ви на моєму місці вчинили?
