Микола приїхав на виклик. Йому відчинив хлопчик років десяти і дівчинка. – Мама скоро буде, заходьте! Кран на кухні капає, – сказав хлопчик. Микола зайшов, полагодив кран. – Тато б сам зробив, але він льотчик. Його не буває вдома, – пояснив хлопчина. Прийшла мати і розрахувалася з Миколою, а хлопчик вийшов його провести. – Нема у нас ніякого тата льотчика! Мама це вигадала, – раптом сказав він
Микола виконав останнє замовлення – поміняв кран у ванній у однієї літньої жінки.
Він вже збирався додому, коли зателефонували з роботи і попросили заїхати ще за однією адресою – подивитися кран на кухні.
Микола вже півроку працював у невеликій компанії, яка займалась ремонтом сантехніки, прибиранням і подібними речами.
Чоловік приїхав за адресою і подзвонив у двері. Йому відчинив серйозний хлопчик років десяти. Поруч стояла білява дівчинка, на вигляд, трохи молодша.
-А що дорослих немає вдома? – здивовано запитав Микола.
На роботі їм не рекомендували заходити до квартири без дорослих.
-Мама скоро прийде, заходьте! Кран на кухні капає і підтікає. Я його скотчем лагодив, а він все одно тече. Ви не подумайте нічого такого, у нас є гроші, – поспішив його запевнити хлопчик.
Микола таки зайшов. Повірив, що «мама скоро прийде». Він розібрав кран, поміняв клапан.
-А ще в мене стіл нерівно стоїть, ніжка хитається і вимикач не працює, – раптом повідомила дівчинка.
-Тато б полагодив, але наш тато льотчик. Він літає далеко, далеко, і ніяк не може потрапити додому, – продовжувала вона говорити Миколі, явно повторюючи слова матері.
Аж ось і прийшла мати.
Жінка була симпатичною, років тридцяти п’яти. Видно було, що вона втомилася і має одне єдине бажання – відпочити.
Вона дуже здивувалася такою ініціативою дітей.
-Тебе не дочекаєшся, – пояснив їй син. – Ти все збираєшся викликати майстра і збираєшся. От я сам вже викликав, – пояснив їй син.
Жінка розрахувалася з Миколою, а дівчинка нагадала про стіл та вимикач.
Домовилися на завтра. Микола залишив візитку.
Хлопчик, Микола уже знав, що його звати Максим, вийшов разом із ним, винести сміття.
-Немає у нас ніякого тата льотчика! Мама неправду говорить. Вона вважає, що ми маленькі і нічого не розуміємо. Якби він був, то приїхав би хоч один раз. Як ви вважаєте? І подарунки вона сама нам купує, а каже, що від тата. Я сам бачив, як вона ляльку Ганнусі вибирала в магазині на день народження, а сказала, що тато надіслав, – сумно розповідав Максим.
-Це ти даремно! Може, справді, не може приїхати, всяке буває, – відповів хлопцеві Микола.
Максим тільки сумно подивився на чоловіка і нічого не відповів.
Вдома Микола довго не міг заспокоїтись. «Льотчик». Це слово розбурхало його. Микола теж був льотчиком. В минулому…
Він жив у великому місті. Літав у різні країни.
У нього була красуня-дружина. Він літав, а вона наполягала, щоб він осів на землі. Дітей не було.
-Ага, ти будеш душу тішити в небесах, а я з пелюшками поратися? Ну вже ні!
А якось тесть з тещею зібралися їхати жити закордон. У них там були родичі. Ну і поїхали, обжилися. Стали кликати їх до себе.
Микола категорично відмовився, а дружина розійшлася з ним і поїхала…
Микола літав далі, а потім якось заслаб. Та так, що довелося вийти на пенсію.
Годин він налітав багато, стаж хороший і таке інше…
Став Микола пенсіонером.
Він вирішив поїхати жити до мами у невелике містечко.
Встиг побути з мамою півроку, і її не стало.
Все сталося дуже раптово і швидко…
Микола загуляв. Ні, він ніколи не захоплювався такими речами. Але тут усе якось на купу зібралося… Швидко знайшлися друзі-приятелі.
Гуляв, мабуть, місяць із короткими перервами, а потім йому наснилася мама. У сні вона докірливо дивилася на нього і плакала…
Вранці Микола виставив усіх товаришів, які знайшли у нього притулок. Взяв себе в руки. Зробив невеликий ремонт у квартирі… І засумував.
Якось, переглядаючи місцеву газету, він побачив оголошення – компанія набирала майстрів з особистим автомобілем.
Чоловік вирішив спробувати. Хоч якесь заняття, та й гроші зайвими не бувають.
Йому подобався гнучкий графік роботи, вихідний у будь-який день за бажанням.
…Наступного дня Микола в останню чергу приїхав за знайомою адресою. Він думав, що мама Максима і Ганнусі знову прийде пізно з роботи, але вона була вже вдома.
Микола полагодив ніжку стола і вимикач, поправив поличку в коридорі, вирівняв розбовтані дверцята кухонного гарнітуру.
Чоловік заглянув у ванну і застиг.
-Та тут вам капітальний ремонт треба, – сказав він.
-Я згодна, якщо ви погодитеся робити, – відповіла йому Люба – так звали господиню. – Гроші у нас якісь є. Думаю вистачить вам заплатити.
У процесі роботи вони познайомилися. Люба працювала вихователькою у дитячому садку.
-Повечеряйте з нами, ви стільки працювали, зголодніли, напевно, – несміливо запропонувала вона.
Діти теж почали запрошувати і тягнути його до столу.
Микола погодився.
Вечеря затягнулася. Діти давно вже спали, а вони сиділи і розмовляли.
Микола ніколи і нікому не розповідав так відверто про своє життя. А Люба вміла слухати. Вона сиділа, підперши щоку рукою, і стільки вічної жіночої мудрості та співчуття було в її очах…
У неї, звичайно, не було ніякого чоловіка. Були дві невдалі спроби налагодити особисте життя, та двоє дітей із різницею у три роки.
Тата льотчика вона вигадала і збиралася все пояснити дітям, коли вони підростуть.
Коли Микола поїхав додому, була вже дванадцята ночі.
Він пообіцяв прийти завтра ввечері – роботи ще є в них багато.
Наступного вечора Люба відчинила двері і застигла. У квартиру зайшов Микола у формі льотчика, з букетом квітів і тортом.
-Тато, тато-льотчик наш приїхав! – закричала Ганнуся і побігла до нього в обійми.
-Я повернувся, тільки я вас одразу не впізнав, давно не бачив. Правда, Люба? – запитав Микола і з такою надією подивився на Любу, що вона мала тільки один варіант відповіді – підтвердити.
Так неповна Любина сім’я стала повною та щасливою.
Максим не одразу, але повірив, що його тато повернувся.
Микола усиновив Максима й удочерив Ганнусю, а через півтора роки у них народився ще один хлопчик…
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
