— Як довго, Віро, ми харчуватимемося цією отрутою з магазину? Ти хочеш, щоб у мене шлунок зупинився? На столі завжди має бути свіжа, гаряча їжа, як у мами! — Роман жбурнув виделку на стіл, і її металевий дзвін розрізав тишу квартири, яку Віра купила за власні гроші. Вона дивилася на нього й не розуміла: коли цей «перспективний вчений» перетворився на звичайного побутового паразита, який міряє її кохання кількістю виліплених вручну котлет?
Віра вийшла заміж три роки тому. Роман тоді здавався принцом: лаборант із «особливим складом розуму», якому свекруха, Юлія Семенівна, пророкувала славу Нобелівського лауреата. Залицяння були гарними: виставки, романтика, спільні захоплення. Але за фасадом вченого ховався звичайний нахлібник.
Віра була заможною нареченою. Батьків не стало рано, і їй у спадок дісталися дві квартири. В одній жили, іншу здавали. Віра гарувала як проклята: створювала сайти, монтувала відео, працювала фотографом. Її дохід зростав, а разом із ним росло й нахабство Романа. Працюючи лаборантом за копійки, він почав вимагати від дружини сервісу «люкс».
— Романе, я можу готувати двічі на день, — терпляче пояснювала Віра, не відриваючись від монітора. — Але тоді мій дохід впаде. За ті чотири години біля плити я втрачу весільний фільм. Ми готові жити на твою зарплату лаборанта?
Щойно мова заходила про гроші, Роман замовкав, але невдоволення збирав, як отруту в склянку. Його дратувало все: прохання пропилососити, помитий не так посуд і особливо — кіт Маркіз.
— Віддай це чудовисько в добрі руки! — вимагав він.
— Це мамин кіт, остання пам’ять про батьків. Він не піде з дому, — відрізала Віра.
Роман бігав скаржитися мамі. Юлія Семенівна підливала масла у вогонь: «Як це — чоловік у розквіті сил і недоїдає? Напоум її!». Віра на вмовляння свекрухи відповідала просто: «Я купую свіжі продукти, замовляю доставку. Хоче домашнього — нехай готує сам або їздить до вас за півтори години в один бік».
Криза вибухнула, коли Вірі випало замовлення на 100 тисяч гривень — зйомка елітного весілля на два дні.
— Я поїду на два дні. Гроші є, продукти теж, — попередила вона.
— Я проти! — істерив Роман. — Ти ночуватимеш невідомо де, а я буду голодний? Приготуй мені їжі на два дні!
— За ці гроші тобі треба працювати пів року, Романе. Досить вибриків. Ти дорослий мужик, не пропадеш.
Коли втомлена, але щаслива Віра повернулася додому, вона відчула запах тушкованої капусти. У кухні господарювала свекруха. Але справжній удар чекав у спальні. Її дорога апаратура — камери, спалахи — була недбало звалена в купу на підлозі. А новий об’єктив, на який Віра збирала кілька місяців, лежав розбитим.
— Що це?! Чому моя техніка на підлозі? — закричала Віра, вибігаючи на кухню.
— О, з’явилася трудівниця! — незворушно відповіла Юлія Семенівна. — Я тут порядок наводила, пил витирала. Склала твої скельця в куток, щоб під ногами не заважали. Дякувати треба!
— Об’єктив розбитий! Хто за це заплатить?
— Романе, йди сюди! Вона на мене кричить, гроші вимагає! — заголосила свекруха.
— Та заспокойся, — кивнув Роман. — Сама винна, розкидала барахло. Мама тут день пахала, а ти гарчиш?
Це була остання крапля. Віра, не роздумуючи, вихопила каструлю з капустою і відправила її в смітник. Свекруху вона виставила за двері миттєво, а Романа — слідом за нею.
— Щоб ноги вашої тут не було! Живи з мамою, їж її котлети і не смій дзвонити! Геть!
Віра зачинила двері, вимила підлогу після «гостей» і вперше за довгий час заснула спокійно. Але наступного дня Роман зателефонував із «милістю»:
— Я готовий тебе пробачити, Віро. Але на моїх умовах. Віднині ти — домогосподарка. Готуєш, переш, прасуєш сорочки і виштовхуєш кота на вулицю. А зараз — їдь до мами й на колінах проси вибачення. Щиро!
— Домогосподарка? — перепитала Віра. — То ти тепер будеш утримувати сім’ю?
— Ні, ти продовжуй працювати, можна ж і вночі знімати. Коротше, я зараз заїду, збирайся.
Віра вдихнула повітря на повні груди і видала таку тираду, що Роман, мабуть, упустив слухавку. Вона згадала всі слова, які колись чула на весіллях від розлючених батьків наречених.
— Подаю на розлучення! Катись до мами під спідницю, перспективний ти наш! Більше не дзвони!
Роман намагався повернутися під приводом «забрати речі», але Віра викликала зміну замків.
Зараз у квартирі Віри пахне тільки кавою та свіжими квітами. Маркіз задоволено мурчить на дивані, де більше ніхто не намагається його штовхнути. Вона монтує відео з того самого весілля і посміхається: виявляється, свобода коштує куди дорожче за будь-який об’єктив. Тепер вона точно знає: краще їсти сосиски в тиші та спокої, ніж подавати делікатеси людині, яка бачить у тобі лише гаманець із функцією безкоштовної куховарки. Її життя нарешті належить їй, і жоден «великий вчений» більше не осквернить її дім своїм нахабством.
А як ви вважаєте: чи є шанс у стосунків, де один партнер фінансово успішніший, а інший вимагає традиційного побутового обслуговування? Чи була у Віри інша можливість врятувати шлюб, окрім розлучення? Поділіться своїми думками у коментарях!
