Коли Антон запропонував поїхати разом у відпустку, я відчула сумнів. Усього чотири місяці стосунків, а спільна поїздка — це вже серйозний крок. Ніколи не знаєш, що проявиться, коли проводиш із людиною двадцять чотири години на добу цілий тиждень.
Але Антон наполягав:
— Давай перевіримо наші стосунки. Якщо переживемо тиждень разом — значить, усе серйозно.
Мені сорок чотири, йому сорок два. Ми обидва розлучені, дорослі. Я подумала: чому б і ні? Взяла відпустку, купили путівки до Одеси, «все включено», гарний готель, сонце і море.
Вилетіли в суботу вранці. А в понеділок увечері я вже сиділа в аеропорту, чекала рейс додому. Одна. Антон залишився в готелі. Я заблокувала його номер ще в таксі.
День перший: перші дивності
Прилетіла вдень, заселилися в готель. Номер просторий, з видом на море, чистий. Я запропонувала:
— Давай переодягнемося і підемо на пляж?
Антон кивнув. Я одягла купальник, парео, вийшла з ванної. Він стояв біля дзеркала і розглядав себе.
— Як думаєш, мені личить засмага? — спитав він.
— Ти ще не засмаг.
— А коли засмагну, виглядатиму молодше?
Я знизала плечима:
— Можливо.
На пляжі Антон розстелив рушник, ліг на живіт і дістав телефон.
— Сфотографуй мене, — попросив він.
— Навіщо?
— На пам’ять. Щоб гарно, щоб було видно море.
Я зробила фото. Він подивився і насупився:
— Не те. Давай ще раз. Тільки під кутом, щоб плечі ширшими здавалися.
Так було кілька разів. Потім Антон годину редагував фото на пляжі, накладав фільтри, виправляв пропорції, викладав в Instagram. Я лежала поруч і думала: може, це просто хобі?
День другий: масштаб проблеми
Вранці сніданок і знову пляж. Антон тягне з собою телефон, селфі-палку і кільце для світла.
— Це навіщо? — спитала я.
— Для фото. Хочу гарні кадри.
На пляжі вибирав місце не за зручністю, а за фоном для фото. Годину робив селфі в різних ракурсах, позах, з морем, пальмами, коктейлем. Просив мене знімати знову і знову. Потім ще годину редагував. Викладав у соцмережі.
— Уже двадцять лайків! — радів він.
Я лежала і думала: може, це просто захоплення.
Увечері на вечері він виглядав, як на показі мод: сорочка, ланцюжок, парфуми. Дістав телефон:
— Давай фото разом.
Фото за фото, я втомилася:
— Досить, давай їсти.
Він продовжував знімати захід сонця, їжу, мене. Перевіряв чужі фото:
— Дивись, Сергію теж в Одесі! — показував. — Завтра треба знайти гарне місце, щоб фото були ще крутіші.
Він відпочивав? Ні. Він створював контент.
День третій: остання крапля
О шостій ранку:
— Вставай, підемо на світанок. Світло ідеальне.
— Антоне, я хочу спати.
— Буде гарно!
Я відмовилася, він пішов сам, повернувся через годину зі сотнею фотографій. Сніданок сфотографував з усіх боків, потім на пляжі знову шукав місце для фото, знімав футболку, просив парні кадри.
Я втомилася:
— Давай просто позасмагаємо.
— Але нормальних фото немає! — вигукнув він.
— У тебе триста фотографій!
— Але парних немає! Люди подумають, що я відпочиваю сам!
Я зрозуміла: відпочинок для нього — не відпочинок. Час зі мною — не важливий. Головне — показати в Instagram, що він не сам.
Рішення
— Антоне, я їду.
— Куди?
— Додому. Я більше тут не залишаюся.
— Що сталося?
— Ти стався. Твоя залежність від соцмереж.
— Яка залежність? Я просто фотографуюся.
— Ти живеш заради фото. Не бачиш ні моря, ні заходу, ні мене. Тільки Instagram.
— Перебільшуєш.
— Ні. Вчора на вечері ти перевіряв телефон сімнадцять разів. Я рахувала.
Він намагався виправдатися, я не слухала. Зібрала речі, викликала таксі, купила найближчий квиток. Він писав повідомлення: «Ти з глузду з’їхала», «Квитки пропадуть». Я не відповідала.
Висновок
Прилетіла додому вночі, лягла у своє ліжко. Прокинулася одна й з полегшенням.
Я зрозуміла: не хочу бути з людиною, для якої лайки важливіші за живе спілкування. Антон не поганий. Він хворий — залежний від схвалення в соцмережах. Йому важливіше показати, що відпочиває, ніж насправді відпочивати.
А мені потрібен чоловік, який живе тут і зараз, бачить захід сонця очима, дивиться на мене, а не на екран.
Краще бути одній, ніж із тим, хто знімає контент замість того, щоб жити.
