Галя з подругою гуляли у парку, як раптом побачили чоловіка і жінку. Вони обнімалися, а він шепотів їй щось на вушко. Жінка щасливо посміхалася. Галя дивилася на них широко відкритими очима і не могла відвести погляду. – Галю, ти що? Галю! – здивувалася подруга. – Та нічого. Ходімо, – раптом сказала Галя. Дівчата попрощалися. Галя йшла до свого будинку і їй здавалося, що цього просто не може бути! – Татусю, як же так?! Як ти міг так з мамою?! – вона не вірила в побачене
Галя вийшли із подругою зі своїх занять. Додому йти не хочеться і вона запропонувала:
-Лізо, ходімо в парку погуляємо!
-Ходімо, поки ще видно! – погодилась та.
Парк, звичайно, був зовсім не по дорозі, але чому б не прогулятися?
…Вони йшли по алеї парку і заздрісними поглядами проводжали щасливі пари закоханих. Ніхто на них не звертав уваги.
Вони повернули на пусту алейку і раптом побачили чоловіка і жінку. Вони обнімалися, а він шепотів їй щось на вушко. Жінка щасливо посміхалася.
Хоч чоловік і стояв до них спиною, але було видно, що він вже немолодий.
Ліза байдуже глянула на них і тут раптом звернула увагу, що Галя дивиться на них широко відкритими очима і не може відвести погляду.
-Галю, ти що? Галю!
-Я цей… Та нічого. Ходімо, – раптом сказала Галя і швидко пішла вперед.
Вони вийшли з парку. Галина так і йшла мовчки, думаючи про щось своє. Дівчата попрощалися і розійшлися по своїх домівках…
…Галя задумливо йшла до свого будинку, трохи опустивши голову. Їй здавалося, що цього просто не може бути.
Перед очима було щасливе обличчя тій жінці біля дерева, і чоловік, що шепоче їй на вушко, і не помічає нічого навколо, навіть… Своєї дочки!
-Татусю, як же так, адже я люблю тебе, ти мені весь час здавався ідеальним. А в тебе коханка? Я б у це не повірила, якби не бачила сама! – думала дівчина…
…Галя прийшла додому пізно.
-Сідай вечеряти! – буркнула мати. – Вас із батьком не дочекаєшся.
-Зараз, тільки піду руки помию! – сказала якось ніяково Галя.
Вона довго була у ванній. Вийшла. Батька все ще не було. Галя повечеряла і попрямувала у свою кімнату.
Сіла за ноутбук, але на думку нічого не йшло. Перед очима стояла та сама картина, побачена в парку. Не хотілося вірити, що це правда.
-Адже це мій тато. Невже в житті дорослих обман і зрада звичайна справа? Що йому не вистачає в житті? Невже він зможе залишити нас із мамою через цю… – тут їй на думку прийшла дуже цікава ідея.
-Невже, ця його коханка думає, що я віддам їй свого татуся. Схоже, вона про моє існування не знає…
Пролунав звук відчинених дверей:
-Вибач, кохана! День важкий був, – пролунав голос батька.
-Раніше в тебе важкі дні були тільки наприкінці місяця, – це вже голос матері, і знову назріває сварка. – А тепер тяжкі дні, чи не щодня.
-Жанно, ну зараз так в мене!
Як завжди, зайшов у кімнату дочки, як завжди хотів поцілувати, але дочка відштовхнула його:
-Іди, бо вечеря охолоне!
-Дочко, що трапилося?
-У мене – нічого. А у тебе?
Батько уважно подивився на дочку. Щось хотів сказати, але передумав і подався на кухню.
Весь вечір Галя не виходила зі своєї кімнати. Вона планувала, як відвести назад свого тата. З цим планом у голові вона лягла спати.
З ним і прокинулася, почувши голоси батьків:
-Віталію, куди ти зібрався?
-На роботу. Терміново потрібно.
-Сьогодні субота, міг би і з сім’єю цей день провести.
-Я не надовго. До обіду повернуся, і ми кудись сходимо.
Галя вийшла зі своєї кімнати. Позіхнула, вдавши, що тільки прокинулася.
-А ти куди? – одразу запитала мати.
Мамо, мені на заняття треба. І вже спізнюся.
-Так, що це таке, – обурилася господиня. – Цілими днями вони зайняті.
Але дочка вже зникла у ванній кімнаті.
Вийшла і почала квапливо збиратися, бачачи, що батько вже в корилдорі. Він усміхнувся:
-Дочко, давай я тебе проведу до твоїх занять!
-Галю, ти хоч кави випий! – з кухні вийшла мати. – Я вже приготувала.
-Іди пий, я почекаю! – батько був привітний, ніби відчуваючи провину перед дочкою.
Галя забігла на кухню, стоячи, швидко випила кави. Вибігла в коридор:
-Ходімо, тату!
Кілька хвилин вони йшли мовчки, потім батько першим почав розмову:
-Дочко, ти на мене за щось ображаєшся?
-Ні, тату! Мабуть, у мене перехідний вік, – вона на секунду замовкла, наче на щось наважуючись. – Я тебе люблю, тату!
-І я тебе теж, доню!
-Найбільше у світі?
Вона помітила, що батько стрепенувся, підозріло подивився на неї, але все ж таки сказав:
-Найбільше у світі!
Вони йшли, посміхаючись, але переживали зустрітись поглядом один з одним.
-Все, тату, мені туди. Чекаю на тебе в обід. Ти обіцяв, що вихідні ми проведемо разом.
Галя, попрямувала у бік своїх занять. Повернулась і сховалася за кущами. Переконавшись, що батько не збирається озиратися, обережно пішла за ним.
Дівчина ще сподівалася, що батько піде на свою роботу, але він пішов в інший бік.
Ішли досить довго. Батько так жодного разу й не озирнувся. Ось підійшли до якогось будинку. Батько став біля дерев, вийняв телефон і зателефонував.
Жінка вийшла хвилин через п’ять. Галя мимоволі залюбувалася:
-Яка вона гарна! – ахнула вона. – Невже вона тату дорожче, аніж ми з мамою?
Жінка підбігла, поцілувала тата, і вони попрямували, кудись тримаючись під ручку.
Район був незнайомий і досить безлюдний. Вони зайшли у якийсь сквер, сіли на лавку і почали розмовляти. Галя спостерігала за ним здалеку. Розмова, здавалося, була серйозною, але потім був довгий поцілунок.
Галя, не відволікаючись дивилася на них, а образа переповнювала її.
Ось вони встали і попрямували назад.
Повернулися до будинку, звідки вийшла жінка. Знову, поцілунок, посмішка. І батько подався, схоже, додому, а жінка зникла в під’їзді.
Галя стояла осторонь і вирішувала, що далі робити. Їй хотілося одного – залишитися з цією жінкою наодинці, а далі вона знала, що робити.
І тут вона побачила, що батькова коханка знову вийшла з під’їзду з повним пакетом і попрямувала до сміттєвих контейнерів. Дівчина відразу ж попрямувала слідом.
-Привіт! – Галя перегородила їй дорогу, коли та викинула сміття і обернулася, щоб піти додому.
-Привіт! – жінка здивовано подивилася на дівчину. – А в чому справа?
-Слухай! Якщо ти ще раз зустрінешся з Віталієм, я тобі влаштую.
-Та ти хто така?
-Ти що не зрозуміла?
Що тобі треба? – здивувалася жінка.
-Я тобі, здається, ясно сказала, – і Галя тут же сказала. – Діставай телефон!
-На, – сказала та.
-Набирай його номер. І скажеш, щоб більше він не приходив. Я його дочка. І він дуже любить мою маму!
Та набрала номер. Галя почула голос батька:
-Діано, що трапилося?
-Віталію, нам не треба більше зустрічатися.
-Чому?
-У нас нічого не вийде. У тебе сім’я, а я після інституту поїду з міста.
-Діана, ну, якщо… – Галя відчула, що в голосі батька залунали якісь радісні нотки.
-Все, Віталію, більше не приходь і не дзвони!
-Гаразд, Діано! – і рішуче додав. – Прощавай!
…Коли Галя повернулася додому, батьки обідали на кухні і про щось мирно розмовляли.
-Ти що така задоволена? – пробурчала мати, підводячись з-за столу і спитала. – Їсти будеш?
-Буду!
-Дочко, і справді, чого ти така весела? – запитав і батько.
-Тату, ти мене любиш? – запитанням на запитання відповіла дочка.
-Люблю!
-А маму?
Настала невелика пауза. І раптом тверда відповідь:
-І твою маму люблю!
