Ти вже «зі шлюбним минулим», розумієш? На таких не одружуються. З такими просто зустрічаються, без серйозних намірів. А одружуються з чесною і непорочною дівчиною, для якої ти – перший! Щоб чоловікові ноги мила і ту воду пила – як у прислів’ї
– Ти ж розумієш, Аллочко, що на таких, як ти, не одружуються, – спокійно сказав їй Арсен, – є жінки для кохання і приємного дозвілля.
А є ті, хто береже себе до весілля. На жаль, ти не з тих.
– А чим я тобі погана, Арсене? Готую, маю чудовий вигляд, вдома чисто, як жінка – повністю тебе влаштовую, – Алла здивовано дивилася на коханого чоловіка.
– Тим і погана! Ти вже «зі шлюбним минулим», розумієш? На таких не одружуються. З такими просто зустрічаються, без серйозних намірів. А одружуються з чесною і непорочною дівчиною, для якої ти – перший! Щоб чоловікові ноги мила і ту воду пила – як у прислів’ї. – Арсен, задоволений, що останнє слово залишилося за ним, відвернувся до стіни й захропів.
Всього тиждень тому Аллочка сиділа з подругами в кав’ярні й ділилася, які у неї прекрасні перспективи.
Так, їй тридцять – вже не юна, але кар’єра зроблена, квартира й машина є, виглядає – хоч зараз на обкладинку журналу. Можна й заміж іти, й дітей народжувати! Тим паче кандидат у неї вже був – з чудовою генетикою.
Арсен ніколи не був одружений, жив окремо, хоч і квартиру купив поруч із мамою. Сорок років, статний, доглянутий, майже без шкідливих звичок, ще й із солідною посадою. Мрія, а не чоловік.
З Аллою Арсен познайомився у неї на прийомі – прийшов на огляд у стоматологічний кабінет, а зустрів кохану жінку. Таке буває.
Алла багато працювала – і в міській поліклініці, і в приватній клініці, тож на особисте життя часу майже не було.
Арсен того ж вечора зустрів її після роботи з букетом – і не з банальними трояндами, а з розкішними півоніями. У лютому! Потім запросив у ресторан. Так і закрутилося.
З одного боку, Алла хвилювалась – минув вже другий рік, а пропозиції руки й серця від Арсена все ще не було. Подруги вже натякали, що час міняти статус і одягати обручку. Та от тільки Арсен не поспішав.
Після чергової зустрічі з «дівчатами», Алла наважилася серйозно поговорити з ним перед сном. І почула зовсім несподіване: на таких, як вона, не одружуються!
Та що він собі думає?!
Наступного дня після роботи вона знову зустрілася з подругами в кафе:
– Уявляєте, дівчата, він мені сказав, що я – «зі шлюбним шлейфом»! На таких, виявляється, не одружуються!
– Та як так, Алло?! – здивувалася Катя. – Ти й красуня, і розумниця, і упакована так, як не кожен чоловік.
– Сказав, що хоче «непорочну». А я так… третій сорт – не для шлюбу. І що тепер робити – взагалі не уявляю! В усьому іншому він мені підходить. Розумний, з грошима, і в ліжку все супер…
– Алло, кидай його, поки не пізно, – пирснула зі сміху Ліка. – А то так заморочить тобі голову, що потім роками самооцінку відновлюватимеш.
– А ще краще – веди його до нас! До речі, привід є – у нас із Мишком річниця на вихідних, 10 років шлюбу! Приїжджайте з твоїм Арсеном – покажемо йому, як виглядає нормальне сімейне життя, – додала Катя.
Так і вирішили. Арсен, який рідко кудись ходив з Аллою, несподівано погодився поїхати за місто на святкування. І навіть за кермо сів сам.
Алла вже уявляла, як зможе розслабитись із подругами – адже назад машину поведе не вона.
На дачі у Каті з Мишком панувала тепла атмосфера. Бігали діти – двоє Катіних і купа племінників, смажився шашлик, носився пес Шкіпер – шпіц.
Алла, дивлячись на нього, думала, що десь у цього енергійного чоловіка точно захована батарейка.
Застілля почалося після обіду й тривало аж до вечора. Старше покоління – батьки Кати й Мишка, дідусі й бабусі – вже пішли відпочивати до будинку. Діти теж втихомирилися.
За столом залишилися найвитриваліші – Катя, її чоловік, подруги й Арсен. Вони пили чай з ягідним пирогом і розмовляли. Зайшла мова про одруження. І тут Арсен знову почав свою улюблену теорію:
– Скажіть мені, Катю, – мовив він солоденьким тоном, – ви кажете, що Аллі пора заміж. А чому вона досі одна? Чому у вас вже десять років шлюбу, а вона досі сама?
– Та звідки мені знати, – здивувалася Катя. – Ми з Мишком були молоді, дурні, одружилися ще на третьому курсі. А Алла вчилася, їй було не до того.
– А скажіть-но ще одне: ви виходили заміж дівчиною?
– Ну й питання у вас, – хмикнула Катя. – А кажуть, це ми, медики, цинічні. Ні, не дівчиною. Ми з першого курсу разом, якщо вам це так важливо.
– Але познайомилися ви з ним дівчиною?
– Послухайте, а чого це ви не лікар, а страховик? Так переймаєтесь чужою невинністю, – спалахнув Мишко. – Дівчиною моя дружина мені дісталась. Досить?
– Ось бачите, вона була чиста. От і правильно ви вчинили. А як можна одружуватись із жінкою, в якої до тебе було бозна-скільки чоловіків? Подумайте самі.
Якщо вона така легковажна, вже зіпсувала свою репутацію – чи варто ганьбити свою родину?
– А що у вас там за родина така? – пирснула зі сміху Ліка. – Графи чи князі, що вам обов’язково цнотливу подавай, без минулого.
То чого ж ти, товаришу, Аллі голову морочиш?
Вона на тебе час витрачає, між іншим! А могла б давно знайти нормального чоловіка й щасливо жити.
– Ніхто нікому нічого не обіцяв, – спокійно відповів Арсен. – Ваша подруга й сама має розуміти, що вона – жінка другого сорту.
І щоб одружитися з нею, будь-якому чоловікові треба мати вагомі причини. А я їх не бачу.
До речі, Ліко, ви – третій сорт. Розлучена, ще й з дитиною. Можна лише поспівчувати. І вашому сину теж.
– Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш?! – вибухнув Мишко. – Сорти він тут вигадує! Та ти сам, як риб’ячий хвіст із вичерпаним строком придатності – вже смердиш тут!
З цими словами Мишко легко витяг Арсена з-за столу. Йому це не склало труднощів – при зрості два метри він міг дати раду будь-кому.
– Геть звідси, не псуй нам свято, – сказав він спокійно, але твердо. – Бо якби не дівчата, давно б уже втулив.
Розділив тут усіх по сортах. Ти тоді взагалі прострочення!
Арсен зібрав ображене обличчя, пафосно проголосив:
– Аллочко, я їду! Ти зі мною чи залишаєшся?!
Алла в той момент буквально заходилась від сміху й не могла вимовити й слова. Не дочекавшись відповіді, Арсен схопив сумку, грюкнув хвірткою і зник.
А Алла, витираючи сльози від реготу, сказала Мишкові:
– Ох, Мишко, та ти мене врятував. Все, більше жодних чоловіків. Навіть із протермінуванням!
– Та вже, не найкраща була ідея – переконувати його в принадах сімейного життя, – підтримала Катя. – Але який же ж він… ну й кадр!
Дівчата, чули? Я – жінка першого сорту! А ви всі – вже брак!
Подруги ще довго сміялися над теорією Арсена. А потім Ліка підвезла Аллу додому.
І життя знову пішло своїм звичним шляхом – прийоми пацієнтів, заповнення карток, і тиша без жодного «простроченого» нареченого.
Арсеній їй більше не телефонував.
Нещодавно медсестра принесла Аллі запечатаного конверта:
– Алло Дмитрівно, це вам залишили на рецепції.
– Дякую, Леночко, гляну пізніше.
Закінчивши прийом, Алла відкрила конверт. Усередині виявилося пафосно оформлене запрошення на весілля – з вензелями, голубами й усіма супутніми прикрасами урочистої події.
Видно, з гостями в Арсенія виникли проблеми, тож він вирішив запросити й колишню.
А може, просто хотів продемонструвати свою «перевагу», похвалитися. Напевно, образився на її реакцію тоді, на дачі у Каті.
Під час чергових посиденьок у кафе Алла поділилася новиною з подругами.
– Алло, не йди, – одразу порадила розсудлива Катерина, – навіщо душу собі мучити? Все-таки ти на нього два роки витратила!
– А я б пішла, – сказала Ліка. – Цікаво ж, кого він там знайшов за пару місяців! Що за чистота й непорочність! І взагалі, нехай подавиться. Сам запросив, ось і отримає.
Деякий час Алла справді сумнівалася, чи варто йти, але зрештою зважилася. Купила розкішний яскравий брючний костюм, зробила укладку – і прибула до РАЦСу однією з перших.
Арсенія вона побачила одразу. Стояв гордий, а поряд тупцялася дівчина, на вигляд не старша за 20 років, у пишній ляльковій білій сукні.
Побачивши Аллу, Арсеній урочисто підвів до неї наречену:
– Ось, познайомся, моя приятелька Алла. А це – Аліна.
– І вона теж чиста й непорочна? – уточнила Алла.
– Авжеж. І я, і її родина цим дуже пишаємося.
Наречена, почувши запитання, густо почервоніла, але Алла списала це на хвилювання.
Реєстрація пройшла швидко. Гостей справді було небагато. У ресторані людей додалося – приїхали колеги й підлеглі Арсенія, далекі родичі.
Молодятам виголошували традиційні тости. Все йшло за сценарієм – аж поки слово не дали батькові нареченої.
Той підвівся з-за столу – і повернувся в зал, тримаючи за руки двох хлопчаків.
– Ось, Арсенію, ми й видали нашу Алінку заміж, – урочисто промовив тесть у мікрофон, відібравши його у ведучого. – Ти так багато зробив для нашої родини!
І тепер ми підготували для тебе сюрприз. Ласкаво просимо до великої дружної сім’ї! А це – твої синочки, Владик і Колінько. Познайомся з дітками Аліни.
Алла ледь не вдавилася салатом. А на Арсенія боляче було дивитися – він відскочив від нареченої, мов від гадюки.
Його мати зблідла й підвелася з-за столу:
– То ось який сюрприз ти мені приготував, синочку! – заволала вона. – Чиста й непорочна, ага! Та вона народжувала!
Арсеній уже не стримувався. Дивлячись у розгублені обличчя дружини й родичів, він кричав:
– Розлучення! Негайно! Завтра ж подаю заяву! Ще мені чужих дітей виховувати! А ти, – звернувся до дружини, – про тебе я думав краще.
Казала, що до весілля нічого не буде! Та ти навіть не третій сорт – я не знаю, який! Жінка з двома дітьми, ще й від кого?!
– Та то батьки сказали мені не підпускати тебе до себе до весілля, – пробурмотіла Аліна. – Інакше, казали, заміж не вийду ніколи. Он, двоє до тебе не одружилися…
Арсеній упав на стілець, побілів і завив, зронивши голову в долоні. Люди забігали, викликали швидку.
А Алла, переконавшись, що життю її колишнього нареченого нічого не загрожує, тихенько вийшла з ресторану. Її душив сміх. Ось і прилетів той самий бумеранг.
Арсеній з Аліною розлучився швидко. Навіть намагався відновити стосунки з Аллою – але вона його відшила. Навіщо їй другий сорт?
До того ж до Алли почва залицятися колега – розумний, уважний чоловік, який нещодавно розлучився. Але з повагою ставився до жінки та не ділив на «сорти».
