Марія не спала всю ніч. А який сон, якщо скоро вона йде розлучатися зі своїм чоловіком Сергієм?! Зранку вони прийшли ЗАГС. Розлучення пройшло швидко. – Ну, бувай, – сказала Марія Сергієві. – Речі я пізніше заберу. Сподіваюся ти не проти? – Не проти, – буркнув чоловік. – А ти куди? Я думав ми разом поїдемо. – Жодних «разом», Сергійку! – сказала Марія. – Все, закінчилось наше спільне життя. Марія, цокаючи каблучками, швидко попрямувала до виходу. Сергій дивився їй услід, не сходячи з місця. – Дівчино! – раптом почула Марія, проходячи через парк біля ЗАГСу. Марія озирнулася й застигла від несподіванки
Всю ніч Марія не спала… Який сон, якщо скоро вони з чоловіком ідуть розлучатися?!
Дітей вони не мали, та й ділити особливо нема що. І все одно – на душі було не дуже… Прикро… Три роки разом прожили, але так ні до чого і не прийшли.
На початку Марії здавалося, що вони з Сергієм люблять один одного.
Адже все було як у всіх – залицяння, квіти, подарунки, пробне проживання.
Так Сергій називав громадянський шлюб. Йому подобалася сама ідея – мовляв, спробуємо, притремося, а потім вирішимо, одружитися, чи ні.
Через два роки одружилися, бо Марія завагітніла.
Весілля велике не робили. Навіщо? Лише витрати зайві. Та й до появи малюка треба було підготуватися.
Жили вони в орендованій квартирі. Непогано заробляли. Кілька разів навіть за кордон з’їздили.
Але Марія не народила. Малюка не стало…
Ось тоді у Сергія щось і змінилось всередині. Не готовий він виявився до сімейних труднощів. Чомусь вирішив, що Марія у всьому винна. Поступово втратив інтерес до неї. Став гульбанити. Затримувався на роботі. Ну а потім з’ясувалося, що в нього подружка з’явилася…
Марія, яка до цього ще якось розуміла переживання чоловіка, зраду терпіти не стала – подала на розлучення.
І ось сьогодні це станеться – вона знову стане вільною жінкою.
Хоч і недовго вона була одружена, але вже якось забула, як це бути самій?
А ще всередині ворушився неспокій – що ж буде далі? Чи знайде вона свою половинку? Виходить, що Сергій нею і не був ніколи, раз так швидко і легко зрадив після перших труднощів.
І ось Марія й Сергій знову були в ЗАГСі. Виявилося, що охочих розлучитися саме цього дня, було кілька пар. Вони зайняли чергу. Присіли на лавку.
Розмовляти не хотілося – давно все обговорено. Марія розгублено дивилася на всі боки, намагаючись ні про що не думати.
І раптом вона виразно відчула на собі чийсь пильний погляд.
То був якийсь чоловік, який сидів навпроти. Поруч із ним була жінка, яка так само, як і Марія просто розглядала стіни.
– Напевно, теж розлучаються, – подумала Марія і навіщось… Підморгнула незнайомцю.
Очі чоловіка засяяли, і він підморгнув Марії у відповідь.
Близько пів години вони так і підморгували один одному. А потім чоловіка та його супутницю запросили в кабінет.
Зайшли вони туди разом, а вийшовши – розійшлися в різні боки. Здавалося, ці люди й хвилини не хочуть бути разом.
Тепер покликали Марію та Сергія…
Розлучення пройшло без емоцій, абсолютно буденно. Відповівши на низку запитань, вони підтвердили рішуче бажання розлучитися і одразу стали колишніми. Залишалося лише дооформити документи.
– Ну, бувай, – сказала Марія Сергію, коли вони вийшли з кабінету. – Речі я трохи пізніше заберу. Сподіваюся ти не проти?
– Не проти, – буркнув Сергій, до якого, схоже, тільки тепер дійшло, що вони з Марією зробили. – А ти куди? Я думав ми разом поїдемо…
– Жодних «разом», Сергійку, – сказала Марія. – Все, закінчилось наше спільне життя.
Марія, дзвінко цокаючи каблучками, стрімко попрямувала у бік виходу. Сергій дивився їй услід, не сходячи з місця.
– Дівчино! – раптом почула Марія, проходячи через парк біля ЗАГСу.
Вона чомусь не сумнівалася, що звертаються саме до неї.
Марія зупинилась. Озирнулася і застигла від несподіванки.
Точно! Чоловік, з яким вона нещодавно спілкувалася поглядами, стояв прямо перед нею.
– Ну що? Свобода? – голос незнайомця звучав весело, очі сміялися.
Марія трохи розгубилася. Вона не знала, як поводитися в такій ситуації.
– Може, відзначимо? – запропонував чоловік. – Тут поряд є дуже затишне кафе. Мене, до речі, Іван звуть.
– А я Марія…
– Ну, Марійко, сміливіше! Йдемо? – Іван простягнув жінці руку.
– Ну, ходімо! – Марія сміливо поклала свою маленьку долоньку у долоню чоловіка…
Вони пробули в кафе кілька годин. Говорили про все на світі. Здавалося, що вони знайомі сто років!
Про розлучення, які сьогодні були в обох, вони не говорили, ніби їх і не було зовсім.
Згадали лише раз…
Провівши Марію до під’їзду, Іван запитав на прощання:
– Ти в долю віриш?
– А чому ти питаєш? – здивувалась Марія.
– Наше розлучення тричі переносили. Мабуть тому, що ми з тобою мали зустрітися.
– Не знаю. Бабуся завжди говорила: «Випадковості невипадкові».
– Молодець твоя бабуся! Ну що, до завтра?
– Ти думаєш, у нас буде «завтра»? – Марія запитала про це дуже тихо, але Іван почув.
– Впевнений, що буде! – сказав він…
…Через три місяці вони розписалися. Ніхто з них не загадував минуле, і не перекладав той негативний досвід на їхні теперішні стосунки.
Просто у кохання свої правила, свої закони і свої випадковості. Які – невипадкові!
Іван і Марія разом вже тридцять років. Вони виростили двох чудових дітей, а зараз онука Олежика вже виховують.
Вони дуже люблять розповідати історію свого знайомства.
Особливо тим, хто скаржиться на безвихідь, втрачає надію, чи опускає руки…
