Морозного вечора я все ж таки наважилася на побачення. У переписці це виглядало майже казково: зимова прогулянка, хрусткий під ногами сніг, вогні вечірнього міста, легка романтика. На екрані телефону все це звучало красиво й багатообіцяюче.
У житті ж усе виявилося значно прозаїчніше. Ми брели алеєю вже добрих пів години. Мій супутник, Льоша, з явним захопленням розповідав про свою роботу, не роблячи жодних пауз. Я слухала, кивала в такт і ловила себе на думці, що вії вже починають зрадницьки вкриватися інеєм.
В анкеті у Льоші було написано: «Шукаю рівного партнера» і «Без матеріальних очікувань». Тоді ці формулювання мене не насторожили — я й сама давно забезпечую себе, непогано заробляю й ніколи не шукала чоловіка як джерело фінансування.
— Льош, послухай, я зовсім змерзла, — перебила я його потік думок, коли ми порівнялися з яскраво освітленою кав’ярнею. У цей момент із дверей вийшла пара з паперовими стаканчиками, і мене огорнув теплий аромат молока й кориці. — Давай зайдемо, візьмемо кави? Я вже майже бурулька.
< class="ql-linebreak" style="background: 0px 0px rgb(17, 17, 17); border: 0px; box-sizing: inherit; caret-color: rgb(255, 255, 255); color: #eeeeee; counter-reset: list-0 0; cursor: text; font-family: -apple-system, BlinkMacSystemFont, "Segoe UI", roboto, "Helvetica Neue", helvetica, arial, sans-serif; font-feature-settings: inherit; font-kerning: inherit; font-optical-sizing: inherit; font-size: 14px; font-stretch: inherit; font-variant-east-asian: inherit; font-variant-numeric: inherit; font-variation-settings: inherit; line-height: 8px; margin: 5px 0px 0px; min-height: 8px; min-width: 8px; outline: 0px; padding: 0px 0px 3px; transition: font-size 0.2s ease-out 0s, line-height 0.2s ease-out 0s, margin-bottom 0.2s ease-out 0s, opacity 0.1s ease 0s, max-width 0.2s cubic-bezier(0.785, 0.135, 0.15, 0.86) 0s; vertical-align: baseline;">Він зупинився, перевів погляд із кав’ярні на мене.
— Кава? — уточнив він. — Ти ж казала, що пила чай перед виходом.
— Це було більше години тому. Зараз мінус двадцять, мені просто потрібно зігрітися.
— Ну… ходімо, — без особливого ентузіазму погодився він.
Ми зайшли всередину й підійшли до стійки. Я, стукаючи зубами, втупилася в меню.
— Мені, будь ласка, великий капучино з карамеллю, — сказала я баристі.
Льоша стояв поруч. Коли співробітник назвав суму, повисла незручна пауза. Я полізла в кишеню за карткою — я звикла платити за себе сама, — але пальці були настільки змерзлі, що гаманець ніяк не знаходився у глибинах пуховика.
Я глянула на Льошу. Він мовчки дивився на термінал і явно не збирався ні діставати картку, ні тягнутися до телефону.
— Заплатиш? — спитала я. — Я потім перекину або наступного разу пригощу.
Він випрямився і досить голосно, так що навіть дівчина за сусіднім столиком обернулася, заявив:
— Я не спонсор. Ми знайомі зовсім недавно і я не збираюся вкладатися в жінку, поки не зрозумію, що вона мені може дати.
У кав’ярні стало підозріло тихо. Бариста збентежено відвів погляд.
Я повільно прибрала руку з кишені. Замість картки дістала телефон.
— Ти маєш рацію, — сказала я спокійно. — Спонсорувати мене не потрібно.
Я скасувала замовлення. Бариста подивився на мене із співчуттям.
— Вибачте, — кинула я йому й відвернулася.
Потім відкрила додаток таксі й натиснула кнопку виклику.
— Ти що, образилася? — щиро здивувався Льоша. — Ну ось, почалося. Я ж казав: вам усім одне й те саме треба. Перевірка пройдена, меркантильність очевидна. Через чашку кави сцену влаштувала.
— Льош, — я подивилася йому прямо в очі. — Ти маєш рацію. Я справді меркантильна. Настільки, що моє здоров’я й комфорт для мене дорожчі за твоє товариство.
Через кілька хвилин я вже сідала в теплу машину. Водій ввічливо уточнив, чи зручно мені по температурі в салоні. Я дивилася у вікно: Льоша стояв біля входу в кав’ярню, злий і розгублений, і щось гарячково друкував у телефоні — напевно, складав гнівний пост про те, як чергова «мисливиця на каву» намагалася розвести його на напій.
А я їхала в таксі, гріла руки біля печі й думала про те, як дешево мені обійшлося це знайомство: всього пів години на морозі й трохи нервів — зате без зайвих ілюзій.
