— Ілля з Лєною та своїми гіперактивними двійнятами будуть у нас рівно за чотири години, — Олег рішуче зсунув ноутбук на край стільниці, звільняючи місце для грандіозного планування. — Їм віддаємо наше двоспальне ліжко, хлопчаків кидаємо на широкий диван у вітальні, а я постелю собі надувний матрац прямо біля телевізора з приставкою.
Вероніка завмерла біля кухонної мийки, так і не донісши губку до мильної тарілочки. Вона щиро спробувала знайти в цій «ідеальній» схемі хоч одну згадку про себе.
— Чудовий план розміщення, але де в цій конфігурації буду спати я? — обережно поцікавилася вона, витираючи мокрі руки вафельним рушником. — Ми могли б розмістити всіх у вітальні, а самі лишитися у своїй кімнаті.
Олег глянув на неї з таким щирим нерозумінням, ніби вона запропонувала поселити родичів на сходовому майданчику.
— У мене сьогодні фінал турніру в мережі, я не можу позбавити себе законного відпочинку через приїзд брата. — Гості приїдуть — ти на розкладачці поспиш, — скомандував чоловік. — Поставимо її у вузькому коридорі, там чудово протягує від вхідних дверей, не буде спекотно.
З цього моменту звичний візуальний порядок у квартирі почав стрімко руйнуватися. Олег із запалом завзятого вантажника взявся виносити речі дружини з їхньої спільної спальні, створюючи хаотичні нагромадження коробок.
Простір, який Вероніка роками перетворювала на острівець затишку після довгих робочих змін, зникав під натиском чужих потреб. В очах рябіло від безформних стосів одягу, які чоловік просто звалював на підвіконня.
— Навіщо ти запхав мій робочий органайзер у пластикове відро для миття підлоги? — обурилася вона, перечепившись об стирчачі папки з важливими документами.
Олег навіть не вважав за потрібне повернутися до неї обличчям, продовжуючи захоплено зминати її улюблені декоративні подушки.
— Іллі треба десь поставити два величезні дорожні валізи, це ж елементарна розсудливість, — чоловік крекотів, запихаючи її зимові чоботи на саму верхню антресоль. — Твої папірці чудово полежать у відрі пару днів, вони ж не цукрові.
Кожну свою дію він подавав під густим соусом турботи про родичів, але насправді це виглядало як цілеспрямоване витіснення дружини з її законної території. Доводи Вероніки про те, що стара алюмінієва розкладачка скрипить і безбожно прогинається аж до самої підлоги, ігнорувалися.
Олег просто переступав через її аргументи з тією ж легкістю, з якою переступав через стоси її журналів.
— Не вигадуй драму на порожньому місці, Лєна теж хоче комфорту після довгої дороги. — Твій особистий комфорт не повинен ставати поперек родинних зв’язків, прояви хоч краплю гостинності.
Вероніка мовчки дивилася на зростаючу гору своїх особистих речей у тісному коридорі. Чоловік навіть не намагався зобразити пошук компромісу — він просто методично конфісковував її територію заради власного іміджу хорошого брата.
Увечері вона повернулася з магазину з пакетами їжі й виявила абсолютно порожній туалетний столик у спальні. Усі її дорогі сироватки, креми та пензлики для макіяжу були варварськи змітені в будівельний таз, який тепер стояв на холодному балконі.
Скляні флакони жалібно дзенькали один об одного від найменшого протягу. На полірованій поверхні столика, де ще вранці цвіла її улюблена орхідея, тепер красувалася потерта похідна сумка брата з брудними кросівками, що стирчали назовні.
— Я звільнив полиці для Лєночки, їй же треба десь розставляти свої баночки, — пояснив Олег, не відриваючи погляду від мерехтливого екрана телевізора. На його голові вже лежали масивні ігрові навушники, повністю ізолюючи його від реальності.
У цей момент полуда спала з очей Вероніки, залишивши кришталево ясне розуміння того, що відбувається. Він зовсім не дбав про зручність брата чи його дружини.
Чоловік просто вибудовував реальність так, як зручно особисто йому, приносячи комфорт дружини в жертву своєму егоїзму. Вероніка не стала влаштовувати істерик, театрально грюкати дверима чи волати до його совісті.
Вона спокійно пройшла до комірчини, дістала з пластикової скриньки важку фігурну викрутку й повернулася до дверей спальні. Олег захоплено кричав у мікрофон на своїх віртуальних союзників, не помічаючи нічого довкола.
Вероніка методично викрутила довгі кріпильні шурупи з дорогого дубового полотна. Масивна італійська ручка м’яко ковзнула в її долоню, залишивши на своєму місці лише наскрізний круглий отвір.
Ці міжкімнатні двері зачинялися автоматично через щільний магнітний замок у коробці. Без спеціальної фурнітури відчинити їх було абсолютно неможливо — ні зовні, ні зсередини.
Вона поклала блискучу металеву деталь на саме дно своєї сумочки. Потім підхопила заздалегідь зібраний рюкзак із речами на кілька днів і попрямувала просто до виходу.
Протяг від відчинених вхідних дверей пройшовся коридором, і двері до спальні з соковитим клацанням намертво зачинилися на магніт. Вероніка із задоволенням провернула ключ у замку двічі й викликала ліфт.
За годину вона сиділа на теплій кухні у Свєти, гріючи пальці об керамічну кружку з гарячим ромашковим настоєм. Подруга з веселою цікавістю спостерігала за телефоном на столі, який безперервно вібрував.
Екран розривало від десятків гнівних текстових повідомлень чоловіка. Він вимагав негайних пояснень, скаржився на родичів, які стоять просто в передпокої, і звинувачував її у зриві сімейної вечері.
Олег у паніці строчив, що Ілля відмовляється спати на кухні, а кляті двері не піддаються навіть кухонній сокирці для м’яса. Її «розсудливий» чоловік виявився абсолютно безпорадним перед шматком дерева та магнітом. Вероніка змахнула чергове гнівне сповіщення й зробила маленький ковток ароматного напою. Вона з іронічною усмішкою усвідомила: спати на скрипучій розкладачці цієї ночі доведеться точно не їй.
