Наталя хотіла поснідати, але не наважувалась вийти з кімнати. Вона тихенько сиділа і чекала, коли невістка піде з кухні. Але та не поспішала. Оксана вже поснідала, і тепер з цікавістю дивилася серіал по телевізору. – Що робити? – думала Наталя Сергіївна. – І їсти хочеться, і на кухню йти нема бажання. Невістка одразу сваритися почне. Вона важко зітхнула і зайшла на кухню. І тут Оксана не стрималася
Вже була дев’ята ранку, а Наталя Сергіївна ще не снідала.
Вона тихенько сиділа у своїй кімнаті і чекала, коли невістка піде з кухні.
Але та не поспішала йти.
Невістка з’їла вже дев’ять млинців і випила дві чашки кави, і тепер з цікавістю дивилася продовження улюбленого серіалу по телевізору.
Вона, звичайно, могла б дивитися серіал і в кімнаті. Там і телевізор більший, і диван зручніший. Але Оксана хотіла це робити на кухні, тому що тут можна було будь-якої миті щось з’їсти.
А Наталя Сергіївна в цей час мріяла, як зробить собі омлет і каву з молоком і цукром. Вона розуміла, що кухня маленька, і вдвох на ній тісно.
-Що робити? – думала Наталя Сергіївна. – І їсти хочеться, і на кухню йти нема бажання. Оксана одразу сваритися почне. Скаже, що я, як завжди не вчасно.
Потім буде скаржитися, що я плиту забруднюю, і від моєї їжі на кухні запах неприємний…
Наталя Сергіївна згадала, як тиждень тому чула розмову невістки із подругами.
-Найбільше мене обурює, – скаржилася Оксана своїм подругам. – Що їй три роки тому дісталася спадщина – величезна кімната у гуртожитку в центрі міста. І ні, щоб їхати жити туди, так вона псує нам усім настрій тут. А яка їй різниця, де жити? Що тут, що там, все той самий гуртожиток.
-А ти говорила зі свекрухою? – цікавилися подруги. – Пропонувала їй виїхати?
-Звичайно, пропонувала, – Оксана невдоволено пирхала. – Звісно. Вона, бачте, здає цю кімнату. Їй, каже вона, ця кімната дозволяє майже ні в чому собі не відмовляти. Ні, ну ви бачили десь таке нахабство?
-Ні! – впевнено відповідали подруги. – Такого нахабства ми ще ніде не бачили.
-У той час, як її рідний син змушений тулитися в трьох кімнатах разом зі своєю дружиною та її дитиною, вона замість того, щоб з’їхати звідси і звільнити нам четверту кімнату, кожен день ні в чому собі майже не відмовляє. І це називається мати?
-Оце так! – дивувалися подруги. – І є ж такі люди. Слухай, а ти хоч зареєстрована в цій квартирі?
-Як дружина її сина, – сказала Оксана. – Маю право. І син мій від першого шлюбу також може тут жити. Правильно я говорю?
-Звісно, правильно, – підтакували подруги. – А свекруха нічого не каже, що це чужа дитина?
-Та хай тільки спробує, – сказала Оксана. – Я їй таке влаштую. Тільки цього ще вистачало. Хлопчикові скоро чотирнадцять. Я не дозволю. Як любляча мати, я…
-Це зрозуміло, – сказали подруги. – А може її просто виставити і все?
-Та я вже давно б виставила її, – відповідала Оксана. – Але за документами їй належить половина квартири.
-Це несправедливо, – говорили подруги.
-Звичайно, несправедливо, – погоджувалася невістка. – От якби вона поїхала в гуртожиток, а свою частку відписала б синові, це було б справедливо. Але ж вона думає тільки про себе! Про те, щоб ні в чому собі не відмовляти.
А те, що я, мій син і мій чоловік повинні жити в трьох кімнатах тільки на зарплату, яку заробляє її син, це її анітрохи не турбує.
-Це виходить, ти вже майже рік так живеш? – запитала подруга.
-Майже рік, – зітхнувши, погодилася Оксан. – Як вийшла заміж за її сина і сюди переїхала, так і живу. До цього з першим чоловіком отак жила в двокімнатній квартирі, а тепер ось тут…
-Твоя свекруха тільки про себе і думає, – сказали подруги. – Мало того, що не змогла виховати сина, який би багато заробляв, то вона ще й від своєї частки на його користь відмовитись не хоче.
-Але нічого, – сказала Оксана. – Я їй спокійного життя тут все одно не дам. Я зроблю так, щоб вона поїхала в гуртожиток. Вона ще не знає, що може жінка, яку люблять!
-А тебе люблять?
-Ще й як! – відповіла Оксана. – Її синок закохався в мене так, що готовий виконати будь-яку мою примху. Я вже знаю, на що здатні закохані чоловіки. Мій тільки й думає, як мені догодити. Ну а я цим користуюся.
Оксана поводилася нахабно одразу, як тільки її привели в цю квартиру. І з кожним днем вона ставала все більш і більш безцеремонною по відношенню до свекрухи.
Дійшло до того, що вона сказала свекрусі купити собі свій холодильник і тримати його в себе і кімнаті.
Наталя Сергіївна підійшла до дверей і почала слухати, що відбувається в квартирі.
За звуками вона зрозуміла, що Оксана все ще була на кухні.
-Мій син на роботі, – думала Наталя Сергіївна. – А її син у школі. Це добре. А то б вони зараз усі разом на мене за щось сварилися.
Наталя Сергіївна важко зітхнула, взяла все необхідне для приготування сніданку, вийшла зі своєї кімнати і зайшла на кухню.
Вона привіталася з невісткою і, не почувши відповіді, почала готувати собі сніданок.
-Наталю Сергіївно, невже ви не розумієте, що ви заважаєте? – зиркнула на неї Оксана. – Чому обов’язково треба приходити на кухню, коли я дивлюся тут телевізор?
-Та я ж тільки…
-Що тільки? – запитала Оксана. – Що? У вас завжди “тільки”. А те, що ви тут зайва, до вас не доходить? Скільки разів я вам говорила, купіть собі електричну плитку і готуйте у себе в кімнаті. Ні, ви ніби навмисне все навпаки робите. Для чого? Щоб мені було гірше?
І невістка вирішила більше не стримувати себе. Вона висловила Наталії Сергіївні все, що вона про неї думає і чого від неї хоче.
-Оце так! – подумала Наталя Сергіївна, слухаючи невістку. – А тут все набагато серйозніше, ніж я думала. Ні. З мене досить.
-Я все зрозуміла, – сказала Наталя Сергіївна, коли Оксана втомилася і замовкла. – Ви мене переконали. Я переїжджаю. Через тиждень кімната у гуртожитку звільняється, і тоді…
-Ну хай буде так, – сказала невістка. – Тиждень я потерплю. Але не більше! Чуєте?
-Добре, добре, – сказала Наталя Сергіївна. – Тільки не хвилюйся. А то, раптом щось кумедне трапитися з тобою, від таких сильних переживань.
-Що-о! – закричала невістка, і Наталя Сергіївна поспішила піти у свою кімнату.
А вже ввечері і син Наталі Сергіївни дізнався, що мама скоро поїде.
-Ні, ну все правильно, мамо, – сказав він. – Так навіть усім буде краще. А твою кімнату я займу. Мені ж потрібна своя кімната? Це буде мій кабінет. У кожного чоловіка, який ставить перед собою великі цілі, має бути свій кабінет. Я в ньому буду працювати. А ти мною пишатимешся.
Наталя Сергіївна нічого не сказала синові, а через тиждень вона переїхала.
Минув рік.
-Цікаво, як там моя свекруха живе? – задумалася Оксана. – Чи жива? Може, саме в спадок вступати пора на її кімнатку? Може, цю кімнатку вже давно можна здавати. А ми тут ні сном, ні духом.
Невістка швиденько в голові порахувала гроші, яких, можливо, вона недоотримала.
-Давай до твоєї мами поїдемо, – сказала Оксана чоловікові.
-Навіщо? – не зрозумів той.
-Ну, все ж таки, – сказала Оксана. – Вона ж твоя мама. Раптом із нею щось трапилося?
-Добра ти в мене.
-Що правда, то правда, – погодилася Оксана. – Доброти в мені хоч греблю гати.
-Може, тортик купимо?
-Тортик? – розгублено перепитала Оксана. – А навіщо? Давай краще візьмемо рулетку. Раптом треба буде виміряти кімнату, а рулетки немає.
-Теж вірно.
-А заразом і її речі старі привеземо, які вона тут залишила, – сказала невістка. – А раптом вони їй дуже потрібні?
-А що вона залишила?
-Кавомолку залишила, – сказала невістка. – Рік уже валяється у шафі, місце тільки займає.
-Так вона неробоча.
-І що? Її полагодити можна, – Оксана зробила здивовані очі і подивилася на чоловіка. – Як вона там без кавомолки? Ти не думав про це?
-Не думав, якщо чесно.
-Ну ось! А ще син називається. А треба думати. Син про матір завжди повинен думати. Матір забувати не можна. Вона все тобі зробила. Навіть свою кімнату віддала тобі під кабінет. А ти що?
-А що я?
-Про маму забув.
-Спасибі тобі, кохана, що нагадуєш мені про це. А то щось я й справді того забув маму.
-Будь ласка, – сказала Оксана. – І рулетку не забудь.
-Не забуду.
Через дві години вони були біля дверей квартири Наталі Сергіївни.
-А твоя мама точно тут живе? – запитала Оксана, здивовано дивлячись на чоловіка. – А то двері якісь надто шикарні.
-Ніби тут.
Оксана подзвонила в квартиру. Двері відчинила молода і дуже гарна жінка.
-Вам кого? – поцікавилася вона.
-Наталя Сергіївна тут живе? – запитала невістка.
-Тут, – відповіла жінка.
-А ми до неї. Я її невістка. А це мій чоловік та її рідний син.
-Проходьте, – сказала жінка.
Оксана, як увійшла до квартири, так одразу забула про все. Вона стояла у величезному, розкішному коридорі.
Найбільше її здивував великий акваріум біля стіни із золотими рибками.
-Тут ціна одного коридлру, як усієї нашої квартири, – прошепотіла Оксана чоловікові.
-Шикарний коридор, – тихо відповів чоловік, розглядаючи підлогу, стіни, стелю, акваріум і всю обстановку.
-Наталія Сергіївни зараз немає вдома, – сказала жінка.
-А коли вона буде? – запитала Оксана.
-Думаю, що не раніше ніж через місяць, – відповіла жінка і посміхнулася.
-А де її кімната? – запитала невістка.
-Я вас не розумію, – сказала жінка.
-Ми спеціально взяли з собою рулетку, – сказала Оксана. – Щоб виміряти кімнату, де живе Наталя Сергіївна. Хочемо їй сюрприз зробити.
-Вона живе в усіх кімнатах, – сказала здивовано жінка.
-В якому сенсі? – не зрозуміла Оксана.
-В прямому. Ця квартира належить тільки їй, і вона тут живе. Тож я не дуже розумію, що ви хочете тут вимірювати? Якщо вас цікавить загальний метраж, то тут близько ста метрів.
-А ви тут хто? – запитала невістка.
-Особистий секретар і помічниця Наталії Сергіївни, – відповіла жінка. – Працюю в неї вже майже рік. Одразу, як вона вийшла заміж.
-Заміж?
-Так, так, – сказала помічниця. – Майже рік тому Наталя Сергіївна одружилася з якимось мільйонером, і вони розселили всі ці кімнати. Зробили тут ремонт. А зараз вони поїхали в Італію, а мене залишили на господарстві. Може, щось їй передати? – запитала помічниця.
-Ось, ми їй привезли, – сказав син, і вже хотів передати коробку зі зламаною кавомолкою, але Оксана зупинила його.
-Ми самі передамо їй, – сказала вона. – Коли побачимося.
Всю дорогу додому Оксана думала про те, що її свекруха – невдячна жінка.
-Це ж треба! – казала вона чоловікові. – Вийшла заміж за мільйонера і мовчала. Рік минув, а вона жодного разу не поцікавилася, як ми живемо, чи все в нас гаразд.
-Справді, – погоджувався чоловік. – Як так можна?
-Мати називається.
-Саме так.
-Ну, нічого, – сказала Оксана. – Я цього так не залишу.
Вона почала вигадувати різні ходи, щоб користуватися багатством свекрухи.
А приблизно через місяць їм вручили листа, в якому їм пропонували викупити частину квартири, що належить Наталії Сергіївні.
Оксана одразу подзвонила Наталії Сергіївні.
-Але ж у нас немає на це грошей! – кричала вона.
-Я знаю, – спокійно відповіла Наталя Сергіївна. – Але я зобов’язана за законом насамперед запропонувати свою частку вам. Я знаю, що ви відмовитеся. Нагадую, мені належить половина квартири.
-За що ви так з нами? – запитала Оксана.
-До чого тут ви? – запитала Наталя Сергіївна. – У мого чоловіка через пів року день народження. Ювілей. Хочу йому хороший подарунок зробити. А де ж гроші взяти? От і доводиться…
-А про свого сина ви вже не думаєте?
-А про нього ти думай, – сказала Наталя Сергіївна. – Ти ж його дружина. Але якщо ти раптом від нього втечеш, то я, звичайно, подумаю і про нього. А зараз я за нього спокійна. З тобою він не пропаде…
Наталя Сергіївна продала свої дві кімнати одній дуже сварливій, але дуже гарній незаміжній жінці, яка шукала собі чоловіка.
Спеціально вибирала саме таку.
І тепер ця жінка мало того, що телевізор дивиться на кухні і поставила там свій великий холодильник, так вона ще й постійно говорить Оксані за брудну плиту і запах на кухні від її їжі.
І щоразу каже їй, що Оксана невчасно приходить на кухню.
А найголовніше, що їй здався симпатичним син Наталі Сергіївни, і вона, останнім часом, почала з цікавістю поглядати на нього…
