Мар’яна затамувала подих. Того дня вона почувалася жахливо: лихоманка викручувала суглоби, а в голові гупало, наче хтось бив у заіржавілий дзвін. Учора вона годину простояла під зливою, економлячи на таксі — кожна копійка в їхній сім’ї була на рахунку, бо мріяли про велике житло. Тепер ця економія вилізла боком: і заробіток за зміну втратила, і на ліки довелося витратитися.
Весь день пройшов як у маренні. Випивши пігулки, Мар’яна ледве встала, щоб налити чаю. Вона навіть забула попередити Сергія про свій стан, а коли він дзвонив в обід, вона просто не чула дзвінка — провалилася у важкий сон.
Почувши, як відчинилися вхідні двері, жінка здригнулася. Хотіла вийти назустріч, але звук чужого голосу зупинив її. Сергій прийшов не один. Вікторія Петрівна, його мати, знову з’явилася без запрошення, хоча місяцями ігнорувала невістку, вигадуючи безглузді образи.
– Зі спадщиною вже закінчили? Вийшло все оформити? – з порога запитала Вікторія Петрівна.
– Так, мамо. Мар’яна вчора отримала документи. Будеш чай? — втомлено відповів Сергій.
– Які мені чаї? Я просто поряд була, заскочила в туалет, бо через ці затори додому годину їхати.
Мар’яна гірко всміхнулася під ковдрою. Вона знала цю тактику: туалет був лише приводом, щоб потрапити в квартиру і почати свою «гру».
– Тісно у вас тут, — заявила свекруха, повернувшись до кухні.
– Поки вистачає, мамо. Але як підуть діти… Ось ми й економимо кожну копійку на розширення.
– Гріх скаржитися! Я вас із сестрою виростила на менших квадратах. Нічого, он які вимахали! — жінка всілася на диван, наче на трон.
Сергій промовчав. Він добре пам’ятав ті квадрати: вічні сварки з сестрою Надією, яка не давала йому спати, музику в навушниках і світло від її телефону посеред ночі. Він був щасливий втекти в гуртожиток, а потім — купити цю маленьку квартиру, за яку щойно виплатив кредит.
– Кажу ж тобі, пощастило твоїй дружині, — знову затягнула Вікторія Петрівна. — Якби не ти… де б вона зараз була? Хто б таку «господарку» терпів?
– Це мені з нею пощастило, — Сергій ледь помітно всміхнувся. — Вона — мій тил.
Свекруха невдоволено насупилась.
– Тил... А от Надії так не щастить. Знаєш, що їй скоро народжувати? А той пройдисвіт кинув її. Сама, бідна, дитину на ноги ставитиме. А де? Вона навіть думає відмовитися від малюка, коли народить, бо жити ніде!
Сергій аж стрепенувся. Хоч Надія і була шкідливою, він любив сестру.
– Мамо, ти що? Як відмовитися? Ми ж допоможемо!
– Розмови не допоможуть, синку. Вона впирається… Але є спосіб. Якщо в Надійки буде своє житло, вона передумає.
Вікторія Петрівна зробила театральну паузу і пильно подивилася на сина.
– Нехай твоя «краля» бабці квартиру на твою сестру перепише. Все одно вона з тобою живе, їй та хатка не потрібна. Врятуй племінника, Сергію. Ну, як тобі варіант?
Сергій ледь не поперхнувся кавою. Ця квартира була їхнім фундаментом. Вони планували здавати її, щоб збирати на освіту майбутньої дитини.
– Мамо, це квартира Мар’яни. Це її право вирішувати.
– А про мене ти не подумав?! — розлютилася мати. — Мені не двадцять років! Як я маю жити з галасом за стіною? Я і так не висипаюся! Звичайно, я допомагатиму, але не жити ж усім разом!
Вікторія Петрівна пішла, гримнувши дверима. Сергій зайшов у кімнату і побачив дружину. Мар’яна все чула.
– Ти ж розумієш, що це шантаж? — тихо запитала вона. — Віддати житло, щоб Надія не кинула дитину?
За кілька днів Мар’яна поверталася з роботи і побачила Надію на зупинці. Дівчина стояла в обтислих джинсах, тоненька, як очеретина, і спокійно курила. Жодного натяку на сьомий місяць вагітності.
Коли Сергій дізнався про це, він не став дзвонити сестрі. Він пішов до їхньої старої сімейної лікарки, Зої Василівни. Відповідь приголомшила:
< p style="background-color: white; color: #292929; font-family: Lora, serif; font-size: 20px;">– Сергію, яка дитина? Надія все перервала, як тільки дізналася. Вона не збиралася нікого народжувати.Сергій відчув, як усередині щось остаточно згасло. Мати з сестрою вигадали «благородну» причину, щоб просто відібрати у них майно. Гроші, які батько давав Надії на внесок, вона давно розтринькала, і тепер вони вирішили «розкуркулити» брата.
Коли Вікторія Петрівна знову прийшла за «рішенням», Сергій просто не впустив її далі коридору.
– Ми все знаємо, мамо. І про дитину, і про ваші плани. Більше не приходь сюди з такими «пропозиціями».
Жінка репетувала, звинувачувала Мар’яну в «поганому впливі», але Сергій просто зачинив двері. Він нарешті зрозумів: родина — це не ті, хто використовує твою совість як важіль для грабунку.
А як би ви вчинили, дізнавшись, що найрідніші люди маніпулюють вашими почуттями, вигадуючи неіснуючу дитину заради вигоди? Чи вірите ви, що добро завжди повертається сторицею, навіть якщо шлях до нього лежить через болючі розриви? Поділіться своїми думками у коментарях, нам дуже важливо знати вашу думку!
