— Це що? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але разом із паспортом зачепила дещо ще.
— Я думав, ти цього не знайдеш… — пробурмотів Андрій, почервонівши.
***
Того ранку Ірина прокинулася сама. Андрій пішов рано — звична справа. Іра потягнулася до телефону: екран мигнув повідомленням — прийшло нове СМС.
«У мене все добре. А ти як? Люблю тебе».
Отримавши таке повідомлення від чоловіка, Іра здивувалась. Неочікувано. Він зазвичай не писав їй зранку — ранок у нього завжди «в роботі».
Вона вже хотіла відповісти, але зупинилася. Щось у цьому повідомленні здалося дивним. Мабуть те, що воно виглядало як відповідь на питання, яке вона не ставила.
Іра поклала телефон назад.
Увечері, коли вони вечеряли разом, вона запитала між іншим:
— А ти сьогодні зранку кому писав?
— Нікому.
— Дивно, мені ось це прийшло…
Він усміхнувся та обійняв її:
— А… Я просто хотів сказати, що все добре. Ти так рідко мені пишеш.
Дізнатися більше
Історія
історії
історію
Вона подивилася на чоловіка й усміхнулася. Все виглядало цілком звично. Тільки відчуття тривоги, щойно з’явившись, нікуди не зникло.
Наступного дня Ірина збирала речі для прання. Сорочки чоловіка вона завжди прала окремо. У якийсь момент, складаючи речі до машинки, на одній із них вона відчула запах. Чужий. Щось нудотно-солодке, квіткове.
Вона піднесла сорочку ближче до обличчя. Все той самий запах. Не кондиціонер, не пральний порошок. І точно не її парфуми, і не його дезодорант.
— Дивний запах, правда ж? — спитала вона в Андрія. Той принюхався, знизав плечима.
— Не знаю, — пробурмотів, відвівши погляд. А за кілька днів він приніс їй подарунок.
— Парфуми? — Іра здивувалась. Зазвичай вона обирала аромати сама.
— Хотів тебе потішити. А ти раніше часу здогадалась. Той запах… на сорочці — це з магазину парфумів. Знаєш, коли тестуєш, продавці бризкають не на тестер, а повз. От і просочився.
Вона взяла флакон.
— З якого приводу?
— Просто так. Ти в мене гарна. А в гарних жінок має бути дорогий аромат.
— Дякую, — Ірі здалося, що він говорить щиро, з усмішкою. Вона подякувала чоловікові. І хоч аромат їй був чужий, коли вона зайшла до ванної й бризнула трохи на зап’ястя, цей запах здався знайомим.
***
На зустріч із подругою Ірина прийшла раніше й уже допивала каву, коли в зал зайшла Евеліна. Висока, ефектна. Багато хто вважав їх сестрами — дуже схожі, але водночас зовсім різні.
— Як ти, люба? Виглядаєш втомленою.
— Є трохи, — Іра кивнула. — Андрій зранку поїхав на якусь зустріч. Сказав, повернеться пізно.
— Знову робота? — Евеліна засміялась. — От чому вони не можуть просто бути поруч, а не вічно «на проєкті»?
Ірина всміхнулась.
— Та він наче старається. Майже завжди вчасно повертається додому. Минулого тижня навіть торт мій улюблений приніс — просто так. А вчора зранку СМС надіслав: «Люблю тебе». І парфуми подарував. Як тобі, до речі? — Іра показала флакон.
Евеліна ледь сіпнулася, але тут же приховала це ковтком кави.
— Романтик! — натягнуто всміхнулась вона. — А парфуми ці я знаю. Мені колишній такі самі подарував. Перед тим, як ми розійшлися.
— Справді? Тепер мені ясно. — Іра відвела погляд.
— Що ясно?!
— Звідки я знаю цей запах. Це твій запах. Не мій.
Евеліна ледь не вдавилася кавою.
— Ну… Я цим ароматом майже не користуюсь.
— Мені не сподобався. Тобі більше пасує. Якщо хочеш, я тобі їх подарую.
— Ні. Не треба. Дякую. У мене ще повний флакон, — подруга поправила волосся й змінила тему, але Іра все ж озвучила свої сумніви.
— Знаєш, я раніше не була ревнивою, але це СМС… Воно мене збило з пантелику. У нас давно не романтичний період. Та й Андрій не з тих, хто пише сентименти. А раптом він писав не мені, просто помилково надіслав?
Евеліна захихотіла.
— Ір… тобі не здається, що ти просто перевтомилась? Ну справді. Постійний контроль виснажує. Іноді ми самі собі надумуємо проблеми. А потім… знаходимо те, чого й не було. Сходи в СПА, розслабся. Я днями бачила рекламу гарного місця… Пінний масаж, хамам… Салон «Фея-Орхідея» називається. Запиши. Я думаю теж піти.
Ірина кивнула. Вона хотіла вірити чоловікові. Але всередині було якось тривожно, ніби щось важливе щойно починає спливати на поверхню — але ще незрозуміло, що саме.
І воно таки «спливло» за тиждень.
— Це що? — Ірина насупилась.
Вона шукала паспорт Андрія — потрібно було терміново надіслати копію для страховки. Андрій у той момент розмовляв телефоном. Ірина порпалась у його сумці, розстібнула блискавку. Паспорт лежав у боковому відділенні, але зачепився за кутик чогось — щільного, глянцевого.
Це був конверт. Білий, з логотипом СПА-центру.
Іра дістала знахідку і покрутила в руках. Папір щільний, дорогий. На зворотному боці — малюнок квітки.
— Це що? — повторила вона голосніше.
Андрій уже стояв у дверях кухні. Його погляд впав на конверт, і він ніби на мить втратив дар мови.
— Я думав… ти цього не знайдеш, — пробурмотів він.
— Що саме я не повинна була знайти? — її голос тремтів.
— Це… ну, я хотів зробити тобі сюрприз, — він зробив крок ближче, — СПА, програма на двох. Масаж, термальна зона… Хотів подарувати у п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок.
— Справді? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Жодного слова про мене.
Він розгубився. На секунду відвів погляд.
— Та я просто не морочився. Але якщо хочеш — я сам підпишу твоє ім’я.
Вона мовчки кивнула, поклала конверт на стіл. Можливо, вона й справді себе накрутила.
***
Вони пішли у СПА. Усе було романтично, як на початку стосунків. Здавалося — все добре. Ірина навіть трохи розслабилась. Їй стало легше. Здавалося, чоловік поруч. Чого ще бажати? Приходить вчасно, телефон — «чистий», подарунки дарує, сюрпризи влаштовує.
Може, пропаганда токсичних стосунків просто надто тисне на психіку жінок? Зради всюди — в кіно, книжках, рекламі страховок, піснях про кохання, плітках подруг…
Коли Іра раптом зрозуміла, що це — дурниці і її фантазії, вона купила Андрієві подарунок у відповідь і вирішила влаштувати романтичний вечір при свічках. Вдома. Як колись.
І раптом, напередодні цього вечора, їй зателефонували:
— Добрий день. Ми зі СПА-центру «Фея-Орхідея». Ви залишили у нас браслет. Ваш номер ми знайшли в анкеті гостя.
— Я нічого не залишала, — здригнулась Іра. Назва салону вдарила по вуху. Хтось згадував про нього, а вона навіть не глянула, як називався салон на вивісці. Якийсь логотип квітки… Орхідея, значить…
— Ви впевнені? Саме ви з чоловіком були в нас.
— Гаразд, я зайду, — чомусь Ірина погодилася. Вона вирішила переконатися у здогадці й дізнатися правду. Того ж вечора вона пішла в той самий салон, куди приходила з Андрієм.
Дівчина на рецепції поглянула на неї та раптом розгубилась.
— Ви в нас були… нещодавно, так? З…
— З чоловіком.
Зависла тиша.
— Вибачте. Просто… він був у нас і вчора. В обід.
— Один?! Ви впевнені?
— Я думала, з вами… браслет от залишився… Дівчина, що була з ним, дуже схожа на вас. Тільки поводилась зовсім не так виховано і ввічливо, як ви. Вимагала шампанське, пелюстки троянд… Ми ще з колегами подумали, що ви так сильно змінилися за тиждень, що, мабуть, у вас або роздвоєння особистості, або ПМС… Ой, пробачте, не знаю, навіщо я це кажу, — дівчина занервувала, почервоніла.
— Де браслет? — сухо спитала Іра.
— Ось… — адміністраторка дістала з ящика браслет. Біжутерія, знайома Ірині. Нещодавно вона подарувала цю дрібничку Евеліні — привезла з відпустки. Гарна цяцька, незвичайна, запам’ятовується.
— Ой, я вам, значить, не віддам… Це ж не ваше! — спохопилася дівчина.
— Не моє? — повторила Іра. — Чоловік-то якраз мій… А от браслет — моєї подруги.
— Хм… так, вийшло некрасиво. Перепрошую.
— Віддайте мені його. Повірте, я поверну знахідку. Особисто, у руку цій… не дуже розумній жінці. І з чоловіком поговорю — чого це він водить до СПА моїх подруг…
Іра все ж домовилася з адміністраторкою салону.
Вона не збиралася зараз закочувати істерик чи влаштовувати сцени. Усю ніч Іра думала, як помститися чоловікові. А з Евеліною вона вирішила просто більше не спілкуватися.
Увесь наступний тиждень Іра присвятила собі — своїй зовнішності. Вона більше не хотіла бути схожою на подругу. Перефарбувалась, змінила зачіску, переодяглася у новий стиль, спорожнивши картку Андрія.
Але її помста полягала не в цьому. Вона приготувала для чоловіка особливу «страву». На десерт.
— Де була? — спитав Андрій за кілька днів.
— Зустрічалася по роботі. Мені давно час зайнятися кар’єрою.
— Але ж ми планували дітей…
— Ні. Я вирішила, що поки не готова.
Він подивився на неї з підозрою.
Евеліна кілька разів писала за тиждень. Один раз навіть подзвонила.
— Іро, давай зустрінемось. Мені треба тобі дещо сказати…
— Я зайнята, пробач, — відповіла Ірина і скинула виклик. Вона вже здогадувалась, що саме хоче сказати подруга. І та надіслала скрін листування у соцмережах.
«Так, ми з твоїм чоловіком… близькі. Пробач», — додала вона до фото.
Іра зрозуміла: тепер точно все скінчено. Вона бачила, що Андрій нервує. Утім, і він не впізнавав власну дружину.
— Що з тобою? — запитав він, коли вона ввечері збиралася на ще одну зустріч. У коктейльній сукні, з укладкою.
— Втомилась сидіти вдома. Подруги — дами непостійні, з ними далеко не заїдеш…
— То, може, ми з тобою разом кудись сходимо?
— Сьогодні я зайнята.
— Гей! У тебе що, хтось є?! — Андрій стиснув губи, як ображений підліток, але спробував обійняти. Вона відсторонилась і нічого не відповіла. Того вечора вона повернулася дуже пізно.
Минуло два тижні.
Андрій не знаходив собі місця. Думав про дружину постійно. Ревнував.
Його неспокій відбився і на роботі. Невдовзі мав бути великий проєкт, і в Андрія була запланована важлива ділова зустріч у ресторані. Він був не зовсім готовий — адже Іра напередодні не прийшла ночувати, і він цілу ніч намагався їй додзвонитися. Під ранок Іра все ж вийшла на зв’язок: виявилось, що вона «була в мами».
Він не повірив. Але часу на з’ясування не було — треба було їхати.
Андрій ледве встиг вчасно. Та в залі його чекав сюрприз. За столиком сиділа Ірина. Напроти його начальника. Вона щось спокійно пояснювала. Начальник махнув йому:
— О, привіт. Сідай. Твоя дружина, хоча вже майже колишня, — дуже толковий кандидат на посаду мого заступника. Шкода, що ти раніше не сказав, яка вона в тебе розумна. Ми з нею вирішили: тебе треба трохи розвантажити. Ти займешся всією рутиною, яка накопичилась, а вона — новим проєктом.
Андрій сів. Але вже не чув, про що йде мова. Він дивився на руку Ірини — на ній більше не було обручки.
Додому вона не повернулася. З чоловіком розмовляти не стала. Просто повідомила, що подала на розлучення.
За тиждень Андрія понизили в посаді, а Ірина вийшла на нову роботу.
Як з’ясувалося пізніше, Іра «випадково» зустріла директора Андрія в ресторані за ланчем. Вони перекинулись парою слів, вона підкорила його знаннями, декольте й харизмою. І він, будучи не менш бабієм, ніж Андрій, запропонував їй роботу. І ще дещо. Без зобов’язань.
Іра натякнула, що не проти, але залишалась стриманою — тим самим тільки підігрівала інтерес не надто принципового чоловіка. За кілька тижнів він уже не думав, що вона — чиясь дружина. Він хотів її завоювати. І був готовий до кадрових змін.
— Ти мені зрадила? З моїм босом?! — спитав Андрій, перехопивши Іру в холі офісу. Він був спустошений, розгублений і не розумів, що відбувається.
— Ні, — відповіла вона, хижо усміхнувшись. — Поки що ні. Але щойно ми розлучимось — обов’язково надолужу. Або тільки тобі можна гуляти?
— Про що ти?!
— Досить прикидатися. Я все знаю, — Ірина швидко пішла, залишивши чоловіка дивитися їй услід.
Між ними все було скінчено. Ірина домоглася свого — відпустила чоловіка до іншої й помстилася сповна. Адже всіх зрадників треба вчити. Чи ні? Можливо, варто було поговорити? Вислухати його версію…
