Усе переоформлено. Нам більше нічого не належить.
Микола кинув ці слова так само недбало, як колись кидав на полицю ключі від свого дорогого авто.
Навіть не глянув у мою сторону, розстібаючи годинник мій подарунок на ювілей.
Я завмерла з чашкою в руках. Не від шоку. Від дивного передчуття, схожого на дзвін натягнутої струни.
Десять років. Десять довгих років я чекала на цей момент. Десять років я, немов павук, плела мережу в самому серці його справ, вплітаючи в сухі звіти ниточки своєї помсти.
Що саме «усе», Миколо? мій голос звучав рівно, без тремтіння. Я поставила чашку на стіл. Порцеляна тихо дзенькнула.
Він нарешті обернувся. В очах погано приховане торжество та роздратування моїм спокоєм. Він чекав сліз, істерики. Але я не збиралася дарувати йому цю радість.
Дім, бізнес, рахунки. Усе, Соломіє, вимовив він із задоволенням. Я починаю нове життя.
З Марічкою?
Його обличчя на мить завмерло. Він не думав, що я знаю. Чоловіки такі наївні.
Вони вірять, що жінка, яка зводить баланси їхньої мільйонної фірми, не помітить «витрати на переговори» у розмірі річної зарплати директора.
Це не твоя справа, відрізав він. Залишу тобі машину. І зніму квартиру на кілька місяць. Я ж не звір.
Він усміхнувся. Усмішка ситого вовка, який упевнений, що загнав жертву в кут.
Я підійшла до столу, сіла. Склала руки.
Тобто все, що ми будували пятнадцять років, ти просто віддав іншій?
Це бізнес, Соломіє! він почервонів. Інвестиція в моє майбутнє!
У *його*. Не *наше*. Він викреслив мене з рівняння.
Я ж бухгалтер, памятаєш? кивнула я. Добре розуміюся на інвестиціях. Особливо на ризикових.
У мене не було ані болю, ані образи. Лише холодний розрахунок.
Він не знав, що я вже десять років готувала йому сюрприз. Відтоді, як знайшла в його телефоні: «Чекаю, котику». Я не влаштувала скандалу. Просто відкрила новий файл і назвала його «Резерв».
Ти підписав дарчу на свою частку? спитала я спокійно.
Та яка тобі різниця? Усе скінчено! Збирай речі!
Просто цікаво, усміхнулася я. Памятаєш пункт у статуті, який ми внесли у дванадцятому?
Про відчуження активів без згоди всіх засновників?
Микола завмер. Його усмішка сповзла. Він не памятав.
Яку нісенітницю ти несеш? Ми нічого такого не писали!
Ми це ти й я. Засновники ТОВ «Світанок». Пятдесят на пятдесят. Пункт 7.4. Будь-яка угода нікчемна без мого підпису.
Він схопив телефон, набрав номер:
Василю? Це я Так, Соломія щось везе Статут дванадцятого
Його обличчя зблідло. Він зрозумів я не блефую.
Ти він стиснув кулаки. Думаєш, це смішно?
Думаю, тобі варто подзвонити Марічці, мій голос був тихим, але твердим. Запитай, чи отримала вона повідомлення про стягнення боргу.
Який борг? Я купив їй дім! Готівкою!
Ні. *Ми* купили його як інвестицію. Потім «продали» твоїй коханці. Вона підписала кредитний договір з нашою ж фірмою. Під заставу цього дому.
Вчора я ініціювала стягнення. У неї тридцять днів. Інакше дім повернеться *мені*.
Його обличчя перекривилося. Він набрав номер, але в слухавці вже кричали.
Ти стерво! він кинувся до мене, схопив за плечі. Я тебе знищу!
Я глянула йому в очі.
Відпусти.
Він відступив.
Я дістала сіру папку.
Думаєш, «Світанок» це все? Ти забув про свої «ліві» контракти? Про офшори?
Його руки затремтіли.
У мене є все, я поклала на стіл флешку. Вчора ці дані вже передано слідству.
У двері подзвонили.
На порозі стояли двоє.
Добрий день. Микола Олександрович? Вам варто пройти з нами.
Він пішов мовчки.
Я залишилася одна.
***
Минуло півроку.
Я сиділа в його колишньому кабінеті. Тепер моєму.
«Світанок» проголосили банкрутом. Але я встигла вивести активи в нову фірму «Мрія».
Микола отримав вісім років.
Марічка зникла.
Я не шукала щастя. Я його повернула.
***
Три роки потому я отримала листа.
Він писав із колонії.
«Ти завжди була розумнішою, Соломіє. Я не помічав. Ти чекала. Як бухгалтер чекає закриття періоду.
Коли я став для тебе збитком?»
Я відклала листа.
Він був рядком у моїй книзі. Рядком, що я перекреслила.
Я подивилася у вікно. Моя «Мрія» росла.
Я взяла ключі.
Сьогодні піду з роботи раніше. Просто тому, що можу.
Мій баланс зійшовся.
