• неділя, 3 травня 2026 р.

    Ольга пройшла до хати. Було тихо, тільки в них із чоловіком спальні працював телевізор. Безшумними кроками вона пройшла на кухню. На столі був немитий посуд і залишки їжі. Ольга увімкнула скрізь світло. У хаті було брудно. – Хто тут?! – раптом пролунав жіночий голос. Ольга застигла від несподіванки.


     Ольга приїхала до себе на дачу. Вона глянула на двері й оторопіла! Там не було замка… Жінка відкрила двері й зайшла. На веранді стояли відра з ягодами. Смородина, малина… Ольга пройшла до хати. Було тихо, тільки в них із чоловіком спальні працював телевізор. Безшумними кроками вона пройшла на кухню. На столі був немитий посуд і залишки їжі. Ольга увімкнула скрізь світло. У хаті було брудно. – Хто тут?! – раптом пролунав жіночий голос. Ольга застигла від несподіванки.

    Борис поїхав у відрядження на два тижні. Хотів спочатку приїхати у вихідні, але щось там пішло не так.

    Його дружина Ольга засмутилася. Вихідні на самоті, на дачу треба, овочі, фрукти зібрати.

    Доведеться їхати автобусом, а потім назад.

    – Борю, а як же ж овочі? Збирати ж пора.

    – Нічого з ними не буде, всього тиждень пройде. Будуть тільки смачніші. Чекай мене, поїдемо разом. Там косити пора. Навіщо тягатися автобусами? Там на вихідні і без тебе людей повно…

    ***

    Ольга вирішила все ж таки з’їздити. Може й не збере урожай, а перевірити, як там все треба.

    У п’ятницю після роботи вона зайшла в магазин, купила все потрібне. А потім вирішила не відкладати до ранку та й поїхала. Рано-вранці можна вже щось робити там, а не стояти в жаркому автобусі.

    О восьмій вечора жінка вже була на місці. Вона глянула на двері й оторопіла! Там не було замка…

    Ольга не наважувалася відкрити двері й зробити крок усередину. Хто зна, що там таке?

    – Олю, – почувся тихий голос сусідки, яка махала їй рукою з-за паркану. – Ходи-но сюди.

    – Що трапилося?

    – Це я в тебе хотіла спитати. Ви продаєте дачу? Чи продали вже?

    – Ні.

    – А там нові господарі!

    – Не може бути, дачу на мене оформлено, я б знала! Які ще господарі?

    – Чоловіка я бачила тільки зі спини, ховається він від мене, а ось жінка молода цікава. Він і її одразу в будинок завів, не дав зі мною поговорити. Обличчя своє прикривали, не розмовляли. Ти обережніше будь. Я навіть подумала, що це…

    Сусідка не стала договорювати, хоча думала, що в будинку був чоловік Ольги.

    – Що ви подумали?

    – А де ж Борис?

    – У відрядженні… Ви думаєте, що він там?

    – Ні, я нічого не казала… Хоча схожий, зростом і по плечах. Підозра є, що він.

    Ольга від хвилювання розгубилася, невже чоловік її обманює? Тридцять років разом, діти дорослі, онуки…

    Вона тихо пішла до хати.

    – Олю, тобі не лячно? Може допомога потрібна?

    – Ні, я сама впораюся…

    Вона вже думала, як виставляє її чоловік. У п’ятдесят років розлучення й самотність.

    Ольга штовхнула двері, але вони виявилися зачиненими зсередини.

    Стукати в свій будинок вона не стала. Був другий вхід, за хатою з веранди…

    Там замок врізний. Ольга відкрила його й зайшла. На веранді стояли відра з ягодами. Смородина, малина…

    – Оце так! Ще й ягоди зібрали. А чого ж траву не покосили?

    Ольга пройшла до хати. Було тихо, тільки в них із Борисом у спальні працював телевізор.

    Безшумними кроками вона пройшла на кухню. Стояв стійкий запах диму, а Борис не димів.

    На столі немитий посуд і залишки їжі. Ольга увімкнула скрізь світло. У хаті було брудно.

    – Хто тут?! – пролунав жіночий голос.

    – Таня? Що ти тут робиш? Як ти сюди потрапила?

    – О, хазяйка приїхала, а Павлик сказав, що твій коханий буде ще тиждень у відрядженні. Вас тут не повинно бути. А ми відпочиваємо. Ігорю, ходи сюди. У нас гості, вірніше, тепер ми гості.

    Ігор брат Бориса. А Павлик їхній спільний знайомий і за сумісництвом колега Бориса.

    – Я у Павлика все дізнався. Не має вас тут ще тиждень бути. Ми просто відпочити приїхала. Ти тільки моїй не кажи, я теж у відрядженні. Ну… Нібито у відрядженні.

    – А ягоди ти теж із відрядження привезеш?

    – Ні, це Тетянка захотіла.

    – Тетяна захотіла, а Валечка твоя не хоче? А ключ у вас звідки?

    – Так я… Спиляв замок. Ми ж збиралися поїхати перед вашим приїздом за тиждень. Нічого б не зникло, та й чому зникати, це ж дача. Тут цінностей немає.

    – Що робитимемо?

    – Автобус уже не ходить.

    – Ні, так просто ви не поїдете. Завтра все тут приберете, диміти більше не можна. Скосиш усю траву. Щоб усе блищало в будинку і на городі.

    – Але…

    – Інакше про все дізнається твоя дружина. А за ягоди дякую, я якраз збирати їх хотіла.

    – А Тані?

    – А Тані сам поясниш усе. І ягоди їй можеш купити. А то якось недобре виходить, будинок використовуєш, та ще й мої ягоди коханці віддаси. Це вже перебір.

    – Але ж так не можна!

    – Вважай, як хочеш. Тільки я з тебе не прошу грошей. Ще раз це повториться – Валя все дізнається. Відпочивайте. Стоп! Білизна постільну вранці випрати, і все, чим користувалися, машинка є…

    ***

    Зранку Тетяна зникла. Ігор прибирав у хаті, прав білизну, косив траву. Надвечір все блищало.

    – Все? Тепер ти нічого не скажеш Валентині?

    – Не скажу. Можеш повертатись додому. Порадуй дружину. Хотіла варення їй передати, але думаю поки що не варто. Підозріло буде. Як гадаєш? Потім тобі Боря завезе…

    Ігор поїхав.

    ***

    – Олечко, а хто це були? Родичі? – запитала цікава сусідка.

    – Та так, рідня чоловіка… Просто Боря мене не попередив…

    ***

    Борис здивувався, що трава скошена і ягоди зібрані. А коли Оля все розповіла, то ще більше здивувався.

    Сім’ю брата він вважав ідеальною. Вони вирішили нікому нічого не казати. Розберуться самі.

    Тільки розумітися було вже не треба. Таня зникла з життя Ігоря і навіть поїхала з міста. А Ігор більше не наважувався заводити романи на стороні.

    Варення Ольга передала Валентині й Ігорю. Вона ж обіцяла.

    Нехай п’є чай і згадує…

    Ні!

    Нехай пам’ятає і думає!