Мене звати Надія, мені 63 роки. Ще до минулої осені я була найзвичайнішою жінкою зі спального району: робота в поліклініці, черга в АТБ, лавочка біля під’їзду, сусідка Тамара з вічними новинами, онук на вихідних.
Синові Іллі 38. Він айтішник, як тепер кажуть. Років десять тому поїхав спершу до Києва, потім — «за кордон, за контрактом». Спочатку в Польщу, потім далі, тепер живе в Німеччині. Одружений на нашій, з України, дівчині — Катею, двоє їхніх дітей, мої онуки — 7 і 4 роки.
