Це сталося восени. На підстанцію екстреної допомоги надійшов сигнал: «П’ятирічна дитина, висока температура, втрата свідомості, можлива зупинка серця». Бригаду відразу направили в район дорогих котеджів — не зовсім звичне місце для подібних випадків. Зазвичай у таких будинках живуть родини, які звертаються до приватної медицини або мають своїх лікарів.
На місце вирушили Ольга й Ігор. Коли вони під’їхали до елітного особняка, обидва глянули один на одного з подивом — такі пацієнти зазвичай не викликають «швидку» з державної служби.
Але щойно двері прочинилися, Ольга заклякла. На порозі стояв Андрій Геннадійович Григор’єв — її колишній. Минулі роки залишили на ньому сліди: обличчя загострилось, а в очах читалася тривога.
— Ольго Михайлівно, благаю, допоможіть сину! — вигукнув він. — Я просив, щоб викликали саме вас. Ви — найкраща. Петрик уже понад десять хвилин у непритомності!
— Ви почали реанімацію? — різко запитала вона.
— Так, почали. Але я пішов відчиняти двері, а дружина продовжує масаж серця.
— Вести до дитини! — скомандувала Ольга й рвонула до помешкання.
Вона завжди мала здатність довіряти. Не через наївність чи легковірність, а завдяки внутрішній силі бачити в людях добре. Саме ця риса й привела її колись до Андрія. Хоч усі навколо застерігали: той чоловік — ловелас, холодний розрахунок і суцільний егоїзм. Але Ольга була переконана: «Мій Андрій інший».
Знайомство сталося багато років тому, ще на тій же підстанції, де вона розпочинала свою кар’єру, а він очолював відділення. Їй тоді було двадцять п’ять — тендітна, світловолоса дівчина з відкритим поглядом зелених очей. У білому халаті вона виглядала ще зовсім юною — майже школяркою, особливо з косою, яку згодом довелось обрізати — на практиці виявилась незручною.
Андрій був вражаючим. Першу освіту здобув як хірург, мав великий досвід і врятовані життя за плечима. Сильна статура, впевнена хода, доглянута щетина — усе в ньому випромінювало авторитет. Увечері, після чергувань, він катався на чорному мотоциклі, щоб зняти напругу. Коротка стрижка, трохи сивини на скронях і глибокий погляд, що пробирав до кісток.
Коли Ольга почала працювати, усі чекали нового службового роману. Андрій був знаний серцеїд, міняв партнерок як рукавички. Але з нею він був інакшим — уважним, м’яким, по-справжньому дбайливим. Це збивало з пантелику навіть тих, хто не вірив у щирість.
Їхні стосунки розвивалися швидко. Вже через рік разом їздили на мотоциклі до РАГСу. Багатьох це шокувало — здавалося, Андрій не здатен на серйозні стосунки, не те що на шлюб.
Жили непросто. Зарплати мізерні, звітів — гори, графік — виснажливий. Дехто йшов із медицини, але вони залишились. Бо це було покликанням, а не заробітком.
