• вівторок, 23 червня 2026 р.

    Катю, ну не влаштовуй сцену на рівному місці! Волосся не зуби, відросте, – пробурмотів Артем, намагаючись не дивитись на дружину. – Мама просто вирішила допомогти.


     Катю, ну не влаштовуй сцену на рівному місці! Волосся не зуби, відросте, – пробурмотів Артем, намагаючись не дивитись на дружину. – Мама просто вирішила допомогти. Літо скоро, хлопцеві жарко

    Клацання замку пролунало гучніше звичайного. Катерина штовхнула вхідні двері, стягнула пальто і звично покликала сина, очікуючи, що Льова вибіжить її зустрічати, плутаючись у своїх м’яких золотистих кучерях.

    У коридор ніхто не вийшов. З вітальні визирнула злякана дитина і тут же сховалась за одвірок. Катерина випустила сумку.

    Замість світлих хвиль до плечей на голові хлопчика зяяв криво поголений, плямистий череп. За лівим вухом червоніла свіжа, погано оброблена подряпина від машинки.

    З кухні долинув дзвін чайної ложечки. Любов Іванівна сиділа за столом, неквапливо розмішуючи цукор. Вона навіть не повернула голову, коли невістка влетіла до помешкання. На столі лежав прозорий поліетиленовий пакет, туго набитий відрізаними пасмами.

    Подарунки для дружини

    – Ну ось, тепер на мужика схожий, а то ростили якусь дівку, – сказала свекруха, роблячи ковток. – Сусіди вже почали шепотітися. Завтра на ювілеї хоч не соромно дитину рідні показати.

    Катерина опустилася навколішки перед сином, який тихо підійшов і уткнувся їй у живіт. Від верхівки дитини несло дешевим, їдким одеколоном. Хлопчик тремтячими пальцями чіпав колючий їжачок на потилиці.

    – Хто вам дозволив доторкатися до нього? – Катерина встала. Її голос звучав рівно, але нігті боляче вп’ялися в долоні.

    Подарунки для мами

    – Я рідна бабуся, мені дозволу не потрібно, – Любов Іванівна відставила чашку. – Мати з тебе нікчемна, коли пацана в бантики рядити зібралася.

    – Відвела його до тітки Валі в кіоск біля ринку, вона за п’ять хвилин усе зайве зняла. А кучері ці я спеціально зібрала. Завтра гостям зі Львова покажу, який жах ти змушувала мого онука носити.

    Вхідні двері знову рипнули. На порозі з’явився Артем. Чоловік поставив пакети з продуктами на підлогу, кинув погляд на обриту синову голову і нервово смикнув кадиком. Він швидко відвів очі, почавши метушливо розстібати куртку.

    Подарунки для хлопця

    – Ти знав? – Катерина зробила крок до чоловіка.

    – Катю, ну не влаштовуй сцену на рівному місці! Волосся не зуби, відросте, – пробурмотів Артем, намагаючись не дивитись на дружину. – Мама просто вирішила допомогти. Літо скоро, хлопцеві жарко.