Я познайомилася з Сергієм через сайт знайомств. Йому було п’ятдесят один рік, він юрист, у розлученні вже чотири роки. Здавався адекватним, вихованим, із почуттям гумору. Мені сорок дев’ять, теж у розлученні, дітей немає.
Перше побачення пройшло на диво добре. Ми говорили про роботу, книги, подорожі. Сергій уважно слухав, ставив питання, виявляв інтерес. Провів мене до дому, акуратно поцілував руку на прощання. Я подумала: нарешті нормальний чоловік.
Друге побачення — кіно і вечеря. Знову легка розмова, без тиску, без серйозних тем. Він був галантний: тримав двері, допомагав одягти пальто. Я відчула, як починаю закохуватися.
Третє побачення ми провели в ресторані. Сміялися, пили вино, насолоджувалися вечором. І раптом Сергій, нахилившись через стіл, тихо спитав:
— Слухай, а чому в тебе немає дітей?
