— Ключі від твоєї нової квартири я віддав Колі, він щойно одружився, а ти й в орендованій ще трохи поживеш, — добродушно повідомив батько…
…У батьківській квартирі пахло смаженою картоплею, кропом і тими самими домашніми котлетами, рецепт яких мама відмовлялася змінювати вже тридцять років.
За столом зібралася майже вся родина, крім молодшого брата Колі, який, за словами матері, «був надто зайнятий молодою дружиною».
Єгор сидів навпроти батька. Йому було тридцять. Останні чотири роки він жив у режимі найсуворішої економії.
Він брав додаткові проєкти на вихідні, відмовлявся від відпусток, ходив у тих самих джинсах, доки вони не протиралися до дірок. Усе заради однієї мети — власного житла.
Сьогодні був особливий день. Будинок нарешті здали в експлуатацію, ключі видали.
Єгор приїхав до батьків, щоб забрати заповітну зв’язку, бо формально договір пайової участі був оформлений на батька.
Чому на батька? Все банально. Коли Єгор вносив початковий внесок — свої кровно зароблені півтора мільйони гривень, — він щойно відкрив ФОП.
Банки ставилися до нього з підозрою й відмовляли в іпотеці.
У батька ж була ідеальна кредитна історія, «біла» зарплата державного службовця та статус ветерана праці, що давало право на пільгову ставку.
— Синку, та яка різниця, на кого папери? — казав тоді батько. — Ми ж сім’я! Виплатиш — переоформимо на тебе.
І Єгор платив. Щомісяця, день у день, він переказував гроші на батьківський рахунок.
— Тату, ну що, ключі в тебе?
Єгор усміхнувся, з нетерпінням чекаючи, як завтра поїде до будівельного магазину обирати ламінат. Він уже розпланував ремонт до дрібниць.
Батько відкусив шматок хліба, ретельно прожував, запив компотом і, витираючи вуса серветкою, подивився на старшого сина абсолютно спокійним, ясним поглядом.
— Ключі від твоєї нової квартири я віддав Колі, він щойно одружився, а ти й на орендованій переб’єшся, — добродушно повідомив батько. — Йому зараз це потрібніше, розумієш? Молода сім’я ж.
Зависла дзвінка тиша.
— Що ти зробив? — голос Єгора пролунав глухо, немов з-під води.
— Ой, ну тільки не починай дутися! — замахала руками мати, метушливо підкладаючи Єгору ще картоплі. — Колька з Дашею по орендованих кутках тиняються, господиня там вередлива.
А ти у нас хлопець міцний, добре заробляєш. Ти собі ще заробиш! А єдиному братові треба допомогти на старті.
Єгор повільно поклав виделку на стіл. Дзвін металу здався голоснішим, ніж зазвичай.
Кухня та їдальня
— Тату. Мамо. Ви зараз жартуєте? — Єгор подивився на батьків. — Я вніс півтора мільйони власних грошей.
Я чотири рокипотім ще сплачував іпотеку. Я відмовляв собі в усьому. Це ж моя квартира.
