Чоловік поїхав у відрядження з «колишньою». Повернувся, і я зрозуміла, кого він обрав.
— Вона прямо як ти, тільки веселіша! — він говорив, жестикулюючи. А я вже зрозуміла. У неї були ті самі волосся, та сама фігура. Тільки на п’ять років молодша.
Ігнат повернувся додому незвично пожвавлений. Ключі кинув на тумбочку, куртку повісив недбало — будь-якого іншого дня він акуратно розклав би все по місцях, але сьогодні йому було не до дрібниць. Щось сталося. Щось, від чого його очі сяяли, а руки не знаходили місця.
— Надю, ти не уявляєш, яка дивовижна зустріч! — випалив він, присідаючи поруч зі мною на диван.
Я відклала планшет, де перевіряла замовлення для своєї онлайн-кондитерської. Липнева задуха псувала не лише шоколад для моїх цукерок, а й мій настрій.
— Що сталося? — спитала я, намагаючись, щоб голос звучав рівно.
— Ти ніколи не вгадаєш, кого я зустрів! — Ігнат буквально підстрибував на місці. — Пам’ятаєш, у нас у страховій відкрили новий відділ аналітики? Так от, до нас прийшла нова співробітниця…
Я завмерла. Неприємне передчуття повільно піднімалося зсередини.
— І? — мій голос зрадницьки здригнувся.
— Софія! Уявляєш? Вона тепер наш новий аналітик! Який збіг. Світ тісний, правда?
Ім’я прозвучало як несподівана новина. Софія. Звісно, я пам’ятала Софію. Ще б пак.
— І що вона там робить? — я старалася говорити спокійно, хоча всередині все скручувалося в тугий вузол.
— Я ж кажу — аналітик! Вона така яскрава, така… енергійна. Прямо як ти, тільки… тільки веселіша.
Ігнат продовжував захоплено розповідати про те, як вони зіткнулися в коридорі. Як вона його впізнала. Як вони сміялися з цього збігу.
А я сиділа й дивилася на чоловіка, з яким прожила вісім років. Дивилася й не впізнавала. Перед очима спливли спогади.
Мені було двадцять три, коли я познайомилася з Софією. Ми обидві навчалися в одному університеті, тільки на різних факультетах. Я — на економічному, вона — на факультеті журналістики. Нас звела студентська газета, де я підробляла коректором.
