— Мамо, ви серйозно вважаєте, що мій заробіток має йти на ваші забаганки, поки ми з чоловіком рахуємо кожну копійку на власне житло? — Оксана навіть не намагалася приховати розчарування, хоча й намагалася тримати голос рівним.
— Ну чому відразу забаганки, Оксана? — на іншому кінці дроту зітхнула Галина Петрівна, і в її голосі з’явилися ті самі знайомі ображені нотки. — Я ж не для розваги прошу. Це для душі, для внутрішнього спокою. Моя подруга каже, що після місяця на океані людина ніби заново народжується. А я ж вам не чужа, я матір твого чоловіка.
Оксана потерла скроні й подивилася на монітор ноутбука. Робочий день давно закінчився, але квартальний звіт сам себе не зробить. Вона працювала головним фінансистом у великій компанії, і кожна цифра вимагала максимальної концентрації. А тут — третій дзвінок від свекрухи за останні кілька годин.
— Галино Петрівно, давайте ми обговоримо це завтра, добре? У мене зараз дуже багато роботи, я просто фізично не можу думати про подорожі.
— Робота, робота… — тихо пробурмотіла свекруха. — Тільки про гроші й думаєш. А про сімейне тепло забуваєте. Добре, відпочивай, великий керівнику.
Оксана поклала телефон на стіл і закрила обличчя долонями. Для Галини Петрівни її посада завжди була чимось на кшталт хобі. Свекруха щиро вірила, що якщо людина працює в офісі за комп’ютером, то вона там просто п’є каву й отримує за це величезні кошти, які нікуди дівати.
Про те, яка відповідальність лежить на Оксані й скільки ночей вона проводить за розрахунками, ніхто не згадував. Навіть Тарас, її чоловік, інколи легковажно ставився до її втоми, бо сам крутився на невеликій станції техобслуговування, де робота була суто фізичною.
Наступного вечора, як і обіцяли, Оксана з Тарасом приїхали до свекрухи на вечерю. Галина Петрівна зустріла їх неймовірно піднесеною. Вона приготувала улюблені голубці сина, спекла пиріг і з порогу почала хвалити Оксану за чудовий вигляд, хоча зазвичай помічала лише втому під очима невістки.
Коли справа дійшла до чаю, Галина Петрівна акуратно відставила свою чашку, склала руки на колінах і почала здалеку.
— Діти мої, я тут нещодавно розмовляла зі своєю знайомою. У неї донька повернулася з Балі. Ой, розповідала такі дива! Там такий спокій, така природа, люди зовсім по-іншому мислять. Справжнє духовне перезавантаження.
Оксана ледь помітно зітхнула. Вона вже зрозуміла, до чого веде ця розмова.
— Я тут порахувала, якщо летіти на пару місяців, орендувати невеликий будиночок біля узбережжя, то виходить цілком прийнятно. Особливо для тих, хто має стабільний дохід.
— Мамо, ви що, на Балі зібралися? — Тарас мало не поперхнувся чаєм. — Самостійно? В таку далечінь?
— А чому ні, синку? — Галина Петрівна гордо випрямила спину. — Я все життя важко працювала, тебе на ноги ставила, коли батька не стало. Навіть на морі нашому нормальному років десять не була. Маю я право на старості років побачити світ і відпочити, як людина?
— Мамо, право ви маєте, але ж туди лише переліт коштує як половина моєї майстерні, — обережно зауважив Тарас.
— Ну, Андрійку, твій бізнес зараз якраз починає приносити нормальний дохід, — м’яко заперечила мати, чомусь назвавши сина його дитячим домашнім іменем, як робила завжди, коли хотіла щось випросити. — Та й Оксана у нас на такій посаді. Ви ж успішні, сучасні люди. Кому ж іще допомогти мамі здійснити мрію, як не єдиному сину з невісткою?
Оксана відчула, як усередині починає закипати роздратування. СТО Тараса лише три місяці тому вийшло “в нуль” і перестало вимагати постійних фінансових вливань з її власної зарплати. Про прибутки там ще навіть не йшлося. А вони самі зараз жили в орендованій квартирі й щомісяця відкладали гроші на перший внесок за власне житло, обмежуючи себе в усьому.
