— Ти забув, що ми купували цю дачу для відпочинку? Щоб у гамаку полежати, щоб син на газоні грався, а не між грядками лавірував…
…— Рито, дитинко, ти тільки не хвилюйся, я тут невеличку перестановку в саду зробила, — голос Ольги Андріївни звучав підозріло бадьоро, коли вона зустріла невістку біля хвіртки.
Рита завмерла, не встигнувши навіть поставити важкі пакети з продуктами на землю.
Вона повільно перевела погляд на місце, де ще минулих вихідних красувалися її улюблені кущі сортових півоній, привезених з елітного розплідника.
Тепер там чорніла свіжоперекопана земля, в яку акуратними рядками було встромлено якесь непоказне зелене пір’я.
— Де мої півонії, Ольго Андріївно? — тихо запитала Рита.
— Ой, та навіщо тобі ці віники? Від них тільки сміття, пелюстки по всьому газону розлітаються, — відмахнулася свекруха, поправляючи на голові хустку. — Я там цибулю посадила.
Сіянець хороший, голландський. І місце сонячне, їй там якраз підійде. Взимку ще подякуєш, коли свою цибульку на стіл подаси.
— Я просила нічого не чіпати на цій клумбі! Це були дорогі квіти, я їх три роки плекала!
— Ну чого ти через дурниці засмучуєшся? — з-за будинку вийшов чоловік. — Мама ж пояснила, що від цього користі більше. Подумаєш, квіти. Нові посадиш в іншому місці.
— В якому ще «іншому», Пашо? — Рита повернулася до чоловіка. — У нас на кожному сантиметрі тепер або цибуля, або часник, або кабачки твоєї мами.
Ти забув, що ми купували цю дачу для відпочинку? Щоб у гамаку полежати, щоб син на газоні грався, а не між грядками лавірував.
— Рито, ну не починай, — Паша нахмурився й відвів погляд. — Людина старається, для нас же все робить. Їй нудно просто так сидіти.
— Їй не повинно бути тут нудно, Пашо. Вона в гостях, — Рита нарешті поставила пакети на траву. — Нагадай мені, коли це «тимчасово» перетворилося на «назавжди»?
Ольга Андріївна, що стояла трохи осторонь, показово зітхнула й притиснула руку до грудей.
— Ось, Пашенько, бачиш? Я ж казала, що заважаю. Піду я, напевно, речі збирати. У нікуди піду, під паркан. Раз рідна невістка цибулею докоряє.
— Мамо, перестаньте, ніхто вас не виганяє, — Паша кинув на дружину докірливий погляд. — Рита просто втомилася. Ходімо чаю пити, я вже чайник поставив.
Рита залишилася стояти біля порожньої клумби…
Три роки тому Ольга Андріївна благородно оформила дарчу на свою двокімнатну квартиру молодшому синові, Ігорю.
Аргумент був залізобетонний: «Ігорю скрутно, у нього сім’я, діти, йому це потрібніше. А я собі будиночок у селі куплю, буду на свіжому повітрі жити».
Паша тоді захоплювався вчинком матері, а Рита промовчала, хоча всередині заворушилося недобре передчуття.
Грошей на будиночок у Ольги Андріївни, як з’ясувалося пізніше, не було — Ігор обіцяв виплатити матері компенсацію, щойно «стане на ноги».
— Та вона всього на тиждень, — казав тоді Паша, заносячи валізи матері в їхній затишний дачний будиночок.
Цей тиждень розтягнувся вже майже на сорок місяців. Ігор «ставав на ноги» дуже повільно, періодично змінюючи машини й літаючи з дружиною у відпустку, але про борг матері не згадував.
А Ольга Андріївна тим часом поступово перетворювала дачу Рити на свою власну ділянку.
