— Ми ж сім’я, Зоюшко, все має бути спільним!…
…Зоя зупинилася на порозі спальні.
Геннадій стояв до неї спиною й захоплено порпався в нижній шухляді комода.
Він поспішно перебирав цупкі аркуші, складені в прозорий пластиковий швидкозшивач.
— Щось загубив? — Зоя притулилася плечем до одвірка.
Геннадій здригнувся всім тілом. Він гарячково засунув шухляду, ледь не прищемивши пальці, і обернувся.
— Та так, — чоловік квапливо поправив окуляри на переніссі. — Шукаю гарантійний талон на блендер. Мотор барахлить, гуде як трактор.
— Блендер ми купували п’ять років тому, — Зоя схрестила руки на грудях, уважно дивлячись на чоловіка. — Гарантія давно закінчилася.
Чоловічий одяг
А чеки від побутової техніки лежать у взуттєвій коробці на лоджії, а не в моїх особистих документах.
— Ну, хтозна, — Геннадій струснув долонями, старанно уникаючи погляду дружини. — Заодно вирішив навести лад.
А то лежать квитанції за комуналку впереміш із твоїм свідоцтвом про право власності. Неакуратно, Зоюшко. Ми ж дорослі люди, усе має бути на своїх місцях.
Зоя не відповіла. Сперечатися просто зараз не мала жодного бажання.
Вона розвернулася й пішла на кухню, відчуваючи, як усередині наростає роздратування.
Геннадій з’явився на порозі кухні слідом за нею.
