— Два вечори на тиждень, Микито! Усього два вечори я просила для себе! — Катя жбурнула мокрий рушник у кошик з білизною. — І ти протримався цілих три тижні!
— А що я такого зробив? Пішов із Дімкою в бар, подумаєш! — Микита демонстративно гортав стрічку в телефоні, навіть не вшанувавши дружину поглядом. — У нього, між іншим, день народження був.
— День народження був минулого четверга. Ти тоді теж пішов.
— Ну святкували ще раз, з іншою компанією. Ти ж усе одно спиш до дев’ятої вечора.
Катя різко повернулася, очі спалахнули від образи. У її погляді промайнув біль — той самий, що накопичувався місяцями, немов краплі води в переповненій посудині.
За три місяці до цієї розмови Катя сиділа на тій самій кухні, механічно помішуючи суп, що остигав. Молодший син, трирічний Артем, щойно заснув після виснажливої години заколисувань — малюк хворів і вередував весь день. Восьмирічна Ліза робила уроки у своїй кімнаті, час від часу вибігаючи з питаннями з математики. На кухонному годиннику стрілки показували пів на десяту вечора.
— Привіт, — Микита зайшов, поставив портфель біля дверей і кинув ключі на стіл із характерним дзенькотом. — Є що поїсти?
— У холодильнику котлети. Розігрій сам, я щойно сіла.
— Знову котлети? Третій день поспіль.
Катя підняла почервонілі від втоми очі, в яких читався безмовний відчай.
— Готуй сам тоді. У мене сьогодні було дві зміни в поліклініці, потім забрала дітей із дитячого садка та школи, уроки з Лізою, купання Артема, вкладання спати…
— Я теж працюю, між іншим! — Микита з роздратуванням грюкнув дверцятами холодильника. — Тільки-но приходжу додому, а дружина як зомбі ходить. Коли ми останній раз… ну, ти розумієш?
— Серйозно? Ти зараз про це?
— А коли мені про це говорити? Ти вічно спиш чи з дітьми возишся! Ось у Сергія з Оленкою все чудово, він учора розповідав…
— Мені начхати на Сергія з Оленкою! — Катя схопилася, перекинувши стілець. — У них одна дитина і бабуся-помічниця живе поруч!
— Не кричи! Дітей розбудиш!
— Тоді не говори дурниць!
***
Наступного дня до них без попередження приїхала свекруха Галина Петрівна. Микита зателефонував матері зранку, поскаржився на «холодність» дружини та повну відсутність взаєморозуміння в сім’ї.
