Алька завмерла у дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша квапливо зав’язує шнурки на потертих кросівках. Його рухи були метушливими, нервовими — немов він намагався втекти від неминучої розмови.
— Значить, на співбесіду ти йдеш у спортивному костюмі? — В її голосі не було злості, лише здивування.
Міша не підвів голови, продовжуючи поратися зі шнурками.
— А що такого? Програмістам можна.
— У кафе «Ластівка»? Там тепер IT-компанії офіси винаймають?
Його руки завмерли. Секундна пауза видала все.
— Звідки ти…
— Забув вийти з облікового запису в планшеті. Листування зі Свєткою дуже пізнавальне.
Три місяці тому Алька сиділа за кухонним столом, розбираючи стос рахунків і квитанцій. Цифри танцювали перед очима — комунальні платежі, кредитні внески, прострочені штрафи. Міша розвалився на дивані в сусідній кімнаті, занурившись в екран телефону.
— Міш, електрику знову відключать, якщо не заплатимо. — Вона відклала чергову квитанцію з червоною печаткою.
— Ммм, — долинуло з дивана байдуже мукання.
— Слухай, може, хоч на склад влаштуєшся тимчасово? Он, Серьога пропонував…
Міша різко випростався, наче від удару струмом.
— Я ж програміст! Не піду я вантажником працювати! У мене вища освіта!
— Яка рік уже не годує, — промовила Алька ледь чутно, але він почув.
— Це тимчасово! От побачиш, скоро знайду нормальну роботу. Просто ринок зараз просів.
У цей момент різкий дзвінок у двері перервав їхню суперечку. На порозі стояли батьки Міші — його мати з тріумфвуючим виглядом переможниці та батько з кам’яним обличчям.
— Дітки, ми до вас! — Свекруха пройшла у квартиру, не чекаючи запрошення. — Альочко, щось ти бліда. Мішенька тебе ображає?
— Мам, усе нормально, — пробурчав Міша, знову втупившись у телефон.
— Як нормально? — батько Міші обвів поглядом скромну обстановку. — Ви третій місяць кредит не платите! Ми за вас поручилися!
Алька встала, намагаючись зберегти спокій:
— Так це ж ви наполягли на тому весіллі! Моя мама пропонувала скромно розписатися, а ви…
— Ах, то ми в усьому винні? — Свекруха театрально здійняла руки до стелі. — Ми хотіли, щоб у сина було гарне весілля! Щоб люди не говорили, що ми жебраки!
***
Батько Міші дістав калькулятор і почав клацати кнопками з виглядом головного бухгалтера.
— І скільки ще платити?
— Чотири роки. По п’ятнадцять тисяч на місяць, — стомлено відповіла Алька.
— А ти скільки отримуєш?
— Двадцять п’ять.
— Ну от і вистачає! — Свекруха задоволено кивнула. — На їжу десять тисяч достатньо.
— А комуналка? Проїзд? Одяг? — Алька дивилася на них, не вірячи почутому.
— Мішенька скоро роботу знайде, правда, синку?
— Звісно, мам. Я саме цими днями резюме розіслав.
Алька мовчки підвелася і попрямувала до спальні. Через нещільно зачинені двері долинав гучний голос свекрухи:
— От моя подруга Галина каже, що її невістка сама чоловіка утримує і щаслива! А ця все незадоволена. Мішенька, ти б придивився до інших дівчат. Он, Свєтка досі незаміжня…
***
Минув ще місяць, але ситуація лише погіршилася. Міша остаточно облишив спроби зображати пошук роботи. Алька поверталася додому і незмінно заставала його в тій же позі — розтягнутим на дивані з телефоном у руках.
— Міш, хоча б посуд помив би, — вона скинула туфлі біля порога.
— Я програміст, а не домогосподарка! — огризнувся він, навіть не глянувши в її бік.
— Ти безробітний! Рік уже!
— Не рік, а десять місяців. І взагалі, якщо тобі щось не подобається, давай розлучимося!
— А кредит хто платитиме? Твої батьки?
Міша замовк. Вони обоє чудово розуміли, якою буде відповідь.
***
На вихідних приїхала мама Алі. Жінка обняла доньку та одразу помітила зміни:
— Доню, ти схудла. Як ви тут живете?
— Нормально, мам.
— Міша роботу знайшов?
— Шукає.
— Рік шукає? Алю, може, досить його тягнути? Ти ж занепадаєш!
— У нас кредит, мам. Весільний. Його батьки оформили.
— Так нехай і платять!
— Він на мене переоформлений. Свекруха сказала, що так банк менше відсотків дасть.
Мама похитала головою:
— Ех, доню. Вляпалася ти. А Міша-то хоч допомагає по дому?
У цей момент до кімнати увійшов Міша:
— Доброго дня, Олено Петрівно. Аль, що на вечерю?
— У холодильнику є котлети, розігрій.
— Сама не можеш? Я втомився.
— Від чого втомився? — не витримала теща. — Від лежання на дивані?
— Олено Петрівно, не втручайтеся в нашу сім’ю!
— У яку сім’ю? Де чоловік рік на шиї дружини висить?
***
Після того, як мати пішла, Міша влаштував бурхливий скандал:
— Ти спеціально налаштовуєш свою матір проти мене!
— Міша, вона правду каже. Ти навіть вечерю собі розігріти не можеш!
— Я чоловік! Це жіноча робота!
— А чоловіча — гроші заробляти! Де твої гроші?
— Будуть! Скоро будуть! От отримаю пропозицію від серйозної компанії, тоді подивимося, хто тут головний!
— Рік говориш одне й те саме.
— Мені набридло твоє ниття! Я пішов прогулятися!
Грюкіт дверей луною прокотився квартирою. Алька залишилася сама зі зростаючою грудкою в горлі. На столі лежав забутий телефон Міші — поспіхом він залишив його вдома. Екран спалахнув від вхідного сповіщення.
«Свєтка: Завтра о 15:00 у «Ластівці»? Як у старі часи 😘»
***
Руки Алі тремтіли, коли вона взяла телефон. Пароль вона пам’ятала — дата народження Міші. Листування відкрилося, оголивши гірку правду.
«Міша: Сумую за тобою»
«Свєтка: Я теж. Коли побачимося?»
«Міша: Дружина дістала, контролює кожен крок»
«Свєтка: Бідненький. Тобі потрібна підтримка»
«Міша: Ти завжди мене розуміла»
«Свєтка: Пам’ятаю наші зустрічі. Може, повторимо?»
«Міша: Аля думає, що я на співбесіди ходжу»
«Свєтка: Розумний хлопчик 😏»
Листування тривало три тижні. Три тижні суцільної брехні.
***
Наступного дня Алька відпросилася з роботи під приводом нездужання. О 14:50 вона вже стояла навпроти кафе «Ластівка», спостерігаючи за входом. Міша з’явився точно в призначений час, одягнений у спортивний костюм — нібито після «ранкової пробіжки». За кілька хвилин до кафе підійшла Свєтка в обтислій сукні.
Алька вичекала десять хвилин і рішуче зайшла всередину. Вони розташувалися в дальньому кутку. Свєтка ніжно гладила Мішину руку, а він щось шепотів їй на вухо.
— Не заважу? — Алька опустилася на вільний стілець за їхнім столиком.
Обличчя Міші миттєво зблідло:
— Аль… Це не те, що ти думаєш…
— Це співбесіда? На посаду коханця?
— Альочко, ми просто розмовляємо, — Свєтка зобразила невинну усмішку. — Старі друзі.
— Які зустрічаються потай, поки дружина на роботі гроші заробляє?
— Аль, давай удома поговоримо…
— Ні. Ми поговоримо тут і зараз. Рік я тягну тебе і твій кредит. Рік слухаю порожні обіцянки. А ти в цей час із колишньою розважаєшся?
— Не кричи! Люди дивляться!
— Нехай дивляться! Нехай усі знають, який ти паразит!
***
Міша ривком підвівся з-за столу:
— Ти не маєш права так зі мною розмовляти!
— Маю! Я тебе утримую!
— Це тимчасово!
— Рік — це тимчасово? Мішо, ти навіть резюме не відправляв! Я перевірила пошту!
— Ти порпалася в моїх особистих речах?
— У нашому планшеті! Який я купила на свої гроші!
Свєтка тихо підвелася, намагаючись непомітно піти:
— Я, мабуть, піду…
— СТІЙ! — Алька повернулася до неї. — Якщо така розуміюча, забирай його собі! Разом із його матір’ю та боргами!
— Аль, ти занадто емоційна…
— Я йду. До батьків. А ти можеш жити як хочеш. Сам.
— Ти не можеш просто взяти й піти! У нас кредит!
— Який оформили твої батьки! Нехай і платять!
***
Алька методично складала в сумку останні речі, кожен рух видавав залізну рішучість. Квартира, яка колись здавалася домом, тепер відчувалася чужою, немов декорація до вистави, у якій вона надто довго грала не свою роль.
Звук ключів у замку змусив її обернутися. Міша влетів до кімнати, захеканий, скуйовджений.
— Аль, давай поговоримо спокійно!
Вона не припинила складати речі, навіть не глянула на нього.
— Про що? Про те, як ти рік брехав? Чи про те, як із матір’ю розвели мене на кредит?
— Ніхто тебе не розводив!
Тепер вона все ж таки повернулася, і Міша мимоволі відступив — стільки холоду було в її погляді.
— Ні? А чому тоді кредит на мені, а гроші витратили твої батьки?
— Вони хотіли гарне весілля для сина!
— За мій рахунок!
Дзвінок у двері обірвав їхню суперечку. Алька подумки вилаялася — вона впізнала цей владний дзвінок. На порозі маячили знайомі постаті.
— Ми все знаємо! — свекруха увірвалася до квартири, як розлючена фурія. — Свєтка подзвонила! Як ти могла так зганьбити нашого сина?
Алька повільно випросталася на весь зріст. Терпіння, яке вона збирала місяцями, нарешті вичерпалося.
— Я зганьбила? Він із коханкою зустрічався!
— Вони просто розмовляли! А ти влаштувала істерику! Усе місто тепер обговорює!
— Мені начхати на ваше місто!
Свекор, який до цього мовчав, ступив уперед. Голос його пролунав зі звичною начальницькою інтонацією:
— Алевтина, ти маєш вибачитися перед Мішею та Світланою.
Алька ледь не розсміялася від абсурдності ситуації.
— З якого це дива?
— Ти образила їх!
— Я сказала правду!
— Міша — твій чоловік! Ти маєш його підтримувати!
— Рік підтримувала! Досить!
Сигнал таксі пролунав як дзвоник на перерву — звільнення нарешті прийшло. Алька підхопила сумки, прямуючи до дверей.
— Якщо підеш, назад не повернешся! — крикнула свекруха навздогін.
— І не збираюся!
***
Батьки зустріли Альку мовчки — часом слова зайві. Батько міцно обійняв, мати заплакала, і в цих обіймах було більше підтримки, ніж за весь рік заміжжя.
— Правильно зробила, — тихо промовив батько. — Досить цього паразита годувати.
Година перепочинку — і знову дзвінок у двері. Алька знала, хто це, ще до того, як батько відчинив.
— Алевтина вдома?
— Для тебе її немає, — батько заступив дорогу.
— Я чоловік! Маю право!
— Який ти чоловік? Ти паразит!
— Це наші сімейні справи!
— Були. Тепер скінчилися. Іди геть.
— Я з Алею маю поговорити!
— Вона не хоче тебе бачити.
— Нехай сама скаже!
Алька розуміла — доведеться закінчити це самій. Вона вийшла в передпокій, дивлячись на чоловіка, який колись здавався принцом.
— Іди геть, Мішо.
— Аль, давай поговоримо! Я все поясню!
— Що поясниш? Що рік брехав? Що з коханкою зустрічався? Що роботу не шукав?
— Я шукав!
— Брешеш! Я перевірила історію браузера. Ти тільки в ігри грав і порно дивився!
— Ти порпаєшся в моїх особистих речах!
— У комп’ютері, який я купила!
Він переходив у наступ, як завжди, коли його притискали до стіни.
— Давай почнемо спочатку! Я виправлюся!
— Ні. Завтра подаю на розлучення.
— А кредит?
І тут пролунало головне питання. Не «як жити без тебе», не «я люблю», а «кредит». Алька посміхнулася.
— Твоя проблема. Документи в мене є — листування твоєї матері, де вона зізнається, що обманом переоформила кредит. І чеки, куди витратили гроші. Все на вашу сім’ю.
Обличчя Міші набуло землистого відтінку.
— Ти не наважишся…
— Наважуся. Іди геть.
Батько мовчки взяв Мішу за плече й провів до виходу.
***
Тиждень пролетів у клопотах із документами та юристами. Фінальний акт драми відбувся в батьківському домі — ворожа делегація з’явилася в повному складі.
— Ми готові забути цю історію, — урочисто оголосила свекруха, немов виявляла неймовірну милість. — Якщо Алевтина повернеться й вибачиться.
Мати Алі підвелася з крісла — маленька, тендітна жінка раптом здалася грізною амазонкою.
— Перед ким вибачиться? Перед вашим сином-дармоїдом?
— Він не дармоїд! Він у пошуку!
— Рік у пошуку? Та будь-який чоловік за цей час десять робіт змінить, аби сім’ю годувати!
— Міша не будь-хто! У нього вища освіта!
— Яка рік у дивані лежить!
— Як ви смієте!
Батько Алі, який до цього стримувався, не витримав:
— А як ви сміли мою доньку в кабалу загнати? Кредит на неї повісити обманом?
— Ми хотіли гарне весілля!
— За чужий рахунок хотіли! А тепер нехай ваш синок сам викручується!
— Він не зможе! У нього немає роботи!
— То нехай іде працювати!
— Куди? Хто його візьме?
— На будівництво! На склад! Двірником! Роботи повно!
Свекруха спалахнула, як сірник:
— Мій син не буде двірником!
— Тоді нехай коханка його утримує!
— Світлана — порядна дівчина! Не те що ваша донька!
— Яка з чужим чоловіком зустрічається? Дуже порядна!
Міша, який увесь цей час сидів у кутку, раптом ожив:
— Аль, ну пробач! Я більше не буду!
Алька подивилася на нього з цікавістю, немов на дивовижну тварину:
— Не будеш що? Брехати? Зраджувати? На моїй шиї сидіти?
— Я роботу знайду!
— Коли?
— Скоро!
— Рік кажеш «скоро». Досить. Розлучення.
— Ти пошкодуєш!
— Уже ні.
Свекруха зірвалася з місця:
— Ми вас засудимо! Кредит змусимо платити!
Алька посміхнулася — спокійно, майже приязно:
— Спробуйте. У мене всі докази є. І свідки. Кафе повне було.
— Які докази?
— Що кредит ви обманом оформили. Що гроші на себе витратили. Що Міша рік не працює. І зраджує.
— Брехня!
— Правда. І суд це підтвердить.
Сімейство перезирнулося. Свекор, явно розуміючи, що блеф не пройшов, пішов на поступки:
— Гаразд, розлучайтеся. Але кредит навпіл.
— Ні. Ви взяли — ви й платіть.
— Це незаконно!
— А обманом переоформлювати — законно?
Більше сказати було нічого. Вони пішли, з гуркотом грюкнувши дверима — останній акорд у симфонії їхнього обурення.
***
Місяць потому життя почало налагоджуватися. Алька поверталася з роботи, коли побачила знайому постать. Свєтка виглядала зовсім не так, як раніше — втома лежала на її обличчі важкими тінями.
— Привіт, — голос звучав невпевнено.
— Привіт.
— Слухай… Можна запитання? Міша справді рік не працював?
Алька зупинилася, уважно вивчаючи обличчя колишньої суперниці.
— Правда. А що?
— Він до мене переїхав. Обіцяв роботу знайти. Але тільки лежить і скиглить. І мама його телефонує, вимагає, щоб я його утримувала.
— Співчуваю.
— Я не знала… Він казав, що ти його не розумієш…
— Тепер знаєш. Удачі тобі. Вона знадобиться.
Алька пішла далі, не озираючись. Позаду залишилася Свєтка — дівчина, яка тільки починала осягати, у що вплуталася.
Удома пахло святковим тортом. Батьки сиділи за столом із загадковими усмішками.
— Що святкуємо? — здивувалася Алька.
— Твою свободу, доню! — мама міцно обійняла її. — І нову роботу!
— Звідки знаєте?
— Телефонували, вітали. Молодець, що погодилася!
Алька розсміялася. Нова посада, нова зарплата, нове життя — без дармоїдів, брехунів і чужих амбіцій.
Телефон пискнув. СМС від Міші: «Аль, давай зустрінемося. Мені погано».
Вона видалила повідомлення, заблокувала номер і відклала телефон.
Досить. Рік годувала дармоїда. Більше — ні секунди.
За вікном наступав вечір, але вперше за довгий час він не здавався кінцем — він був початком.
