— Уявляєш, цей ідіот вирішив своєму «коханому синочку» квартиру купити! Трикімнатну! В центрі! Вісімнадцятирічному пацану, який ще життя не бачив! А ми через це на море не їдемо! Прощавай, Париж, прощавай, нова колекція... Я в шоці, Людо, я просто в бешенстві!
Ганна нервово стискала келих, розмазуючи дорогу помаду по склу. Її обличчя, зазвичай бездоганне, зараз перекосилося від щирої, неприхованої злості.
— І ти, звісно, вивалила Євгену все, що про це думаєш? — пошепки спитала Люда, озираючись на гостей корпоративу.
— Ні, я ж не дурна, — Ганна раптом змінила тон на солодкий. — Я ж «хороша дівчинка». Поки що. Підтримала його, сказала, що він — батько року. Тільки натякнула, мовляв, навіщо малому вісімдесят квадратів, прибирати ж задовбається... Але Жека вперся. «Старт у життя», бачте!
Всередині Ганни вирував справжній шторм. Вона вже подумки витратила ці гроші. Вони мали належати їй: її комфорту, її подорожам, її розкішному життю. А тепер якийсь юнак із минулого життя Євгена забирає її омріяний Париж.
— Дивись, — Люда кивнула в бік танцполу, де Євген весело фліртував із молодою колегою. — Поки ти тут план пограбування розробляєш, твого «папіка» вже приманюють. Я б на твоєму місці від нього не відходила, а то квартира синові — це лише початок твоїх збитків.
Ганна підхопилася, але вечір пішов не за планом. Євген, добряче підігрітий ігристим, на її спроби «евакуації» лише відмахнувся: «Тобі нудно — їдь додому, а в мене справи».
Вона поїхала. Сама. В таксі, накручуючи себе з кожним кілометром. Образа, змішана з бульбашками алкоголю, вибухнула в її голові. Ганна вирішила, що настав час «показати характер», аби він приповз із вибаченнями. Вона відкрила месенджер і почала писати. Це був не просто лист — це був маніфест ненависті. Вона вилила весь бруд: і про його «нікчемного» сина, і про його жадібність, і про те, що він «недочоловік», якщо не може забезпечити жінці елементарний відпочинок у Франції. У фіналі вона пафосно додала: «Я їду до батьків. Поки не навчишся цінувати мене більше за свій виплодок — не дзвони».
Натиснувши «відправити», вона зловтішно засміялася, уявляючи, як Євген завтра зранку стоятиме під її вікнами з гігантським букетом і квитками в перший клас.
Наступного дня Ганна прокинулася з диким головним болем. Перечитавши свої нічні «твори», вона зблідла. Повідомлення були прочитані ще о другій ночі. Відповіді не було.
Дівчина почала строчити виправдання: «Пробач, це все вино... подруги накрутили... я не це мала на увазі... кохаю тебе!». Сорок повідомлень. Тиша.
Раптом — дзвінок у двері. Ганна, сяючи від перемоги, полетіла в коридор.
— Мамо, не відкривай, це до мене! — крикнула вона, відштовхуючи сестру.
Вона розчинила двері, вже приготувавши обличчя «ображеної королеви», яка готова прийняти каяття.
Але на порозі не було квітів. Не було Євгена.
Там стояв похмурий водій Євгена, кремезний чоловік у чорному костюмі. Він мовчки, не піднімаючи очей, закотив у квартиру три великі валізи Ганни. Потім дістав із кишені конверт, поклав його зверху на багаж і так само мовчки розвернувся до ліфта.
Ганна тремтячими руками відкрила конверт. Там не було квитків до Парижа. Там був короткий чек за таксі до її батьків і записка, написана розмашистим почерком Євгена:
«Квартиру синові я купив. А тобі купив квиток у твоє справжнє життя — без мене. Поверни ключі поштою».
Можна роками грати роль «ідеальної жінки», маскуючи жадібність під любов. Але достатньо однієї ночі правди, щоб картковий будинок розсипався. Ганна так хотіла розпоряджатися його грошима, що не помітила, як стала для нього просто черговою невдалою інвестицією, яку він легко і без жалю списав у збитки.
А як ви вважаєте, чи має право жінка претендувати на гроші чоловіка, які він виділяє на своїх дітей? Чи була реакція Євгена справедливою, чи він занадто різко обірвав стосунки? Діліться своїми думками у коментарях!
