– Привіт, Яно, – привіт, – посміхаючись, говорила Ксенія Андріївна, відволікаючись від екрана комп’ютера.

– Яка вечеря, я на роботі сьогодні трохи затримаюся, звіт закінчити терміново треба … Поки дістануся додому …

– Мамо, не хвилюйся, ми з Артемом все самі можемо приготувати, – повідомила дочка. – Загалом, давай, бувай.

– Доню, а ви впораєтеся?

– Упораємося, – запевнила Яна… – Так, мамо, прошу тебе, не питай в Артема про батьків, добре?

– Добре, – відповіла машинально мати, але потім дуже здивувалася такому проханню доньки.

Ксенія Андріївна відключилася і задумалася, вірніше, засумнівалася. Не те щоб дочка ніколи не готувала вдома, ні.

Бувало й млинців нажарить, бутерброди приготує, вони в неї найкраще виходили. Але щоб вечерю сама, – такого не було.

Й взагалі мати здивувалася, про цього хлопця вона не чула від дочки. Артем якийсь. Та ще дочка попросила про батьків у нього не питати, а як не питати? Адже вона нічого не знає про цього хлопця. Знає тепер лише його ім’я – Артем.

Яні нещодавно виповнилося вісімнадцять років, навчається в інституті. У школі не зустрічалася з хлопцями.

Її подружки у старших класах на повну гуляли під ручку з хлопцями, обіймалися, а Яна всіх ровесників вважала недоумками й не здатними правильно мислити, клоунами тощо.

У вільний час із захопленням читала книги, займалася танцями. Тому, коли дочка вимовила ім’я хлопця, Ксенія Андріївна зітхнула вільно.

Таки знайшовся той, який сподобався Яні, з’явився у її житті хлопець, але водночас і насторожилася, бо недосвідчена її дочка у стосунках із хлопцями.

Мати не знала навіть, звідки взявся цей Артем, але вирішила, що дочка їй розповість, треба просто дочекатися вечора.

Яна познайомилася з ним на дні народження подруги Юльки, на її вісімнадцятилітті. Артем виявився другом її хлопця.

Ксенія Андріївна не могла зосередитись на звіті, неспокійні думки стрибали в голові.

– Чого я тривожуся, ну з’явився хлопець у Янки, то вже час. Ну, з’явився перший хлопець, але й не останній, скільки їх ще буде.

– А те, що з нами хоче його познайомити, так правильно робить. Гаразд, нехай спочатку познайомить, а вже потім, все одно в Янки дізнаюся про його батьків.

Вона спробувала зайнятися звітом, але тільки тепер її думки зайняті зовсім не цифрами. Знову задумалася:

– А хто в нього батьки? А чому не питати? А може, у нього немає батьків? А може він з дитбудинку? Ну, ні… А може, навпаки, у нього круті батьки, єдиний син багатих батьків. А може, донька просто туману напустила, заінтригувала?

Закінчивши нарешті зі звітом, Ксенія Андріївна глянула на годинник, час близько сьомої вечора. До будинку дістанеться хвилин за двадцять.

Тихенько відчинивши двері до квартири, вона переступила поріг. Увійшла та прислухалася. З кухні тягнувся аромат смаженої курочки, долинав сміх доньки.

– Добрий вечір, – увійшовши на кухню, промовила вона.

Яна та Артем одночасно обернулися на її голос.

– Ой, привіт, мамо, а ми й не чули, як ти прийшла. Знайомся – це Артем.

– Здрастуйте, – бентежачись, промовив хлопець, високий і симпатичний. – Артем…

Ксенія Андріївна за секунди встигла помітити бежеву футболку і старенькі джинси, що бачили кращі часи, а в одному вусі сережка.

– Мамо, зараз я швиденько накрию стіл, вже й тато повинен підійти, – промовила весело Яна.

– Так я вже тут, – почули вони голос Сергія Петровича, і на порозі кухні з’явився батько.

За столом батько спитав:

– Артеме, а ти де вчишся?

– У коледжі…

– Боже мій, так це ж колишнє профтехучилище, просто вивіску змінили, а суть та сама, – розчаровано подумала мати.

Жіночі прикраси

– А спеціальність яка?

– Автослюсар.

– Ну що ж, автослюсар – це добре, – сказав Сергій Петрович, – якщо мізки є, можна добре заробляти.

Ксенія Андріївна сиділа не в настрої, донька це помітила. Вечеря пройшла напружено. Артем ніяковів і практично нічого не їв.

Щоправда, Сергій Петрович був спокійний, як удав і наминав курку з апетитом, не звертаючи уваги ні на гостя, ні на незадоволену дружину. Майже відразу після вечері Артем пішов, Яна провела його до дверей, махнула рукою.

– Правда ж Артем класний, – радісно спитала вона у матері, та мила посуд і мовчала. – Мамо, ти чого мовчиш? Мам…

– Ну що, доню?

– Тобі Артем не сподобався, чи що?

– Ну, Артем симпатичний, – відповіла мати.

– І все на цьому, – здивувалась Яна, – він прикольний, веселий, добрий, з ним цікаво, багато чого знає.

– Яна, а хто в нього мама?

– Немає в нього мами.

– Як немає? А куди вона поділася?

– Вона не вижила в дорожній пригоді, коли Артему було чотири роки.

– О, Боже, бідолашний хлопчик, – промовила мати. – Але тато є?

– А тато нещодавно повернувся із місць позбавлення волі, і тепер бенкетує…

Ксенія Андріївна напружилася. Потім попросила Яну розповісти докладніше.

– Мамо, це сумна історія, – але розповіла зі слів Артема.

Коли Артему було чотири роки, його батьки поїхали машиною в гості до друзів. Була глибока осінь, сина залишили з бабусею. Але в цей день батьки не повернулися.

Пізно вночі бабусі повідомили, що її син у нетверезому стані сів за кермо та став винуватцем страшної дорожньої пригоди.

В ній не вижила мати Артема, та водій машини, з якою зіткнулися. Батько Артема виїхав на зустрічну смугу, йшов дощ.

Жіночі прикраси

Жіночі прикраси

Мати одразу пішла із життя, батько потрапив в лікарню, а після лікарні його перевели в камеру. Потім був суд, й засудили його надовго.

– Ось така сумна історія. Загалом, бабуся Артему була і за маму, й та тата.

Ксенія Андріївна мовчала. Її сім’я вважалася щасливою. Вона – економіст, чоловік – Сергій Петрович – лікар-кардіолог. Друзі у них такі ж пристойні люди, діти у них нормальні.

Вона завжди вважала, що довкола всі так і живуть. А тут раптом така історія, вона, звичайно, знала, що є нещасні сім’ї, де траплялися різні трагедії, але це її не стосувалося. Для неї ці сім’ї жили у якомусь паралельному світі. А тут раптом…

– І що ж тато його повернувся та бенкетує?

– Так, – відповіла дочка, – щоправда, працює і живе у бабусі.

– Господи, ну навіщо Яні цей хлопець? Батько не просихає, не дай Боже і син теж … – думала Ксенія Андріївна. – Ну, що спільного у студентки медичного інституту і цього автослюсаря в майбутньому?

Хоч і шкода їй було Артема, але цей хлопець не підходить дочці. Подруги у неї всі з пристойних сімей, навчаються в інститутах, і друзі мають бути такими самими.

Її трохи заспокоювало те, що Яні вісімнадцять років, до заміжжя ще далеко. У неї виникла надія, що Артем – це не серйозно.

Цієї ночі Ксенія Андріївна не могла заснути, крутилася, потім прийняла рішення.

– Треба заборонити Янці зустрічатися із цим Артемом. Не пара він їй. З безталанної він сім’ї.

Вранці поділилася з чоловіком, але Сергій Петрович був іншої думки.

– Якщо заборонятимеш доньці, то матимеш зворотній ефект. Нічого страшного, нехай зустрічаються. Їй набридне цей хлопець, з’явиться інший, – які її роки.

– Ну не знаю… – засумнівалася Ксенія Андріївна, – у нашої дочки залізний характер і завжди стоїть на своєму.

Батьки не забороняли Яні зустрічатися з Артемом, але мати уважно стежила за розвитком їхніх стосунків.

Жіночі прикраси

Вони часто ходили у кіно, гуляли містом, зустрічалися з друзями, весело відзначали свята. Вже минуло три роки, як вони зустрічаються, а її дочці цей хлопець ще не набрид. Артем завжди проводжав Яну до квартири.

Одного вечора, коли батьки вечеряли, прийшли Яна з Артемом. Вони почули щасливий голос дочки:

– Мамо, тату, агов, ви де, – почулося з коридору, – нам треба вам дещо повідомити.

Ксенія Андріївна передчувала неприємну новину. Не подобався їй щасливий голос дочки. Вона встала з-за столу, на порозі кухні з’явилася Яна, а позаду збентежений Артем.

– Мамо, тату, ми з Артемом подали заяву до РАЦСу, скоро одружимося, – урочисто сказала Яна.

Ксенія Андріївна втратила дар мови, а Сергій Петрович зітхнув і промовив:

– Ну що ж, вітаємо.

Але тут мати прийшла до тями.

– А я не вітаю, я взагалі проти… Яна, чому ти не порадилася зі мною?

– Мамо, я доросла людина, якщо ти цього не помітила, – серйозно промовила вона, – і сама вирішую за себе.

Ксенія Андріївна пішла до кімнати, давши зрозуміти, що не хоче розмовляти. Сергій Петрович запросив їх до столу.

– Давайте повечеряємо, – кинувши багатозначний погляд за дружиною, – обійдеться все. Ще раз вітаю.

Вечеряли не весело, батько питав про щось, молодь відповідали.

– А де житимете, – раптом спитав він.

– У бабусі, – відповів Артем, – батько пішов у квартиру, де ми раніше з мамою жили.

Як не противилася Ксенія Андріївна, але весілля відбулося, і Яна пішла з дому. Сергій Петрович усе взяв на себе.

Він дедалі більше поважав Артема, зрозумів, що дочка обрала гідного хлопця. Він багато чого досягне в житті. Ну а Ксенії Андріївні довелося змиритись. Не їй же з Артемом жити, то що за вибрики?

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.”