“– Алло, ти взагалі нормальна?! Я до тебе дочку відправила для того, щоб ти про неї дбала і доглядала за нею, а не чіплялася без приводу до будь-яких дрібниць. Що це за наїзди першого ж дня? Що це за «дбай про себе сама»?!Вона – твоя гостя, і до твоїх обов’язків входить забезпечити їй максимальний рівень комфорту. Дитина приїхала в місто вчитися, а не по господарству клопотати!
— Аллочка, ти ж сама живеш? Ну врятуй мене, будь ласка. Адже в тебе самої донька, повинна розуміти, як це – в чуже місто кровну, рідну відпускати та місяцями не бачити.
Аллочка розуміла.
Напевно, тому й погодилася дати притулок на час сесії племінниці, яка навчалася на заочному.
Двоюрідній племінниці, якщо бути точнішою.
Спочатку прохання здалося їй дивним, адже всі навчальні заклади їхнього міста надавали гуртожитки, але мозок списав небажання селити доньку у казенний будинок лише через те, що там могли бути не найкращі умови та незрозуміло, які саме люди.
Хоча, знову ж таки… У неї самої дочка поїхала вступати у шістнадцять. І спочатку весь коледж жила у гуртожитку.
Як розповідала Юлька, порядок там підтримувався: пильні вихователі стежили, щоб студентки «не тягали до себе мужиків», загалом було чисто, сухо та тепло, ну а якщо й траплялися якісь ексцеси – за ними йшли розгляди та покарання причетних.
Але, напевно, якби в Алли була можливість поселити доньку на якийсь час або на орендовану квартиру, або до родичів – вона б теж цією можливістю скористалася.
Ось тільки у місті, де навчалася Юля, жодних варіантів із проживанням у знайомих чи родичів не передбачалося. А оренда квартири була б занадто високою.
Тож двоюрідну сестру Алла розуміла і тому – погодилася на час сесії надати дівчині можливість жити у вільній кімнаті.
Юля все одно вже два роки, як вийшла заміж, вивезла всі свої речі в новий будинок і тепер її кімната виконувала функцію гостьової спальні або кабінету, залежно від ситуації.
Тож нехай Оксана, так звали племінницю, приїжджає та живе. Зрештою, від однієї дівчини двадцяти років не може бути якихось проблем.
Принаймні так думала Алла. Реальність виявилася куди більш… гнітючою.
— Привіт, тітка Алло! – При зустрічі ніяких натяків на складності не було.
Просто тому, що дуже складно розгледіти якісь складнощі, коли треба зустріти «дитину» з поїзда, забрати додому, показати, де що лежить, нагодувати чимось смачним та проявити інші ознаки гостинності.
А ось уже наступного дня перед тим, як студентка поїхала на заняття, за сніданком як би, між іншим, було сказано:
— Там речі треба випрати.
Алла лише здивовано підняла брову. І вже збиралася пояснити дівулі, що взагалі вона їй не домробітниця, пралка знаходиться у ванній і максимум, що зможе Алла зробити – показати, на які кнопки натискати, якщо раптом виникне така необхідність.
В останньому вона дуже сильно сумнівалася, тому що панелі управління були у всіх сучасних машинок плюс-мінус однаковими й розбиратися з ними виходило навіть у її матері та батька, які ніколи не вирізнялися технічною грамотністю.
А вже сучасне молоде покоління й поготів має бути з технікою на «агов, ти».
Другий дзвіночок чекав на кухні, тому що після сніданку дівчина не спромоглася посуд не те що помити, але навіть просто в раковину поставити.
Оглянувши цей безлад, Алла все ж таки вимила тарілку і чашку, а потім вирішила, що ввечері обов’язково поговорить з Оксаною з приводу норм поведінки в її будинку.
Ось тільки ввечері, коли вона прийшла додому з роботи, дівчина ще не з’явилася. Хоча начебто розмовляли вчора про те, що пари в неї лише до третьої.
Чим саме вона займалася після навчання, стало зрозуміло, коли Оксана все ж таки зволила з’явитися на ночівлю о другій годині ночі.
Від дівчини відчутно несло, даючи зрозуміти, що святкування першого дня сесії пройшло успішно.
Але це було насправді не такою проблемою. Зрештою, дівчинка доросла, а Алла їй не мама, щоб виховувати та вичитувати.
Подарунки для мами
Вона в такому віці вже і Юлю не виховувала, бо двадцять із гаком – це вам не п’ятнадцять, а вже чужу дочку так і поготів.
Проблема в тому, що Оксана зранку забула ключі. І тому своїм повернення розбудила Аллу, яка мирно спала, якій з ранку треба було йти на роботу.
Висловлювати все нетверезій дівчині Алла, звичайно, не стала, чудово розуміючи, що та проспиться і зранку нічого не згадає.
Але пунктів для майбутньої розмови у її списку для обговорення побільшало.
– Тітка Алла, а де сніданок? – Оксана впливла на кухню вже коли Алла закінчувала жувати бутерброд. – І речі досі не випрані, мені вони потрібні завтра будуть.
– У холодильнику є продукти, – розуміючи, що на роботу спізнитися доведеться, жінка поставила на блюдечко чашку і найдружнішим своїм тоном вимовила. – Оксано, я не знаю, як заведено у вас вдома, але тут правила такі: обслуговувати тебе ніхто не буде. Холодильник у твоєму розпорядженні, всі необхідні продукти там є, якщо раптом захочеш купити щось ще й знадобиться місце – скажи, і я звільню тобі поличку.
Те саме стосується пральної машини та пилососу. Посуд за собою ти теж миєш сама.
І, будь ласка, не забувай ключі: я досить рано встаю на роботу, тому вночі хотіла б висипатися, а не бігати відчиняти тобі двері о другій годині.
Дівчина виглядала сконфуженою. І хоча вибачень Алла не почула, але вважала, що проведеної розмови буде достатньо, щоб чітко позначити правила та норми, які, як вона сама думала, були дівчинці у її віці добре відомі.
Адже всіх їх виховували більш-менш однаково, чи ні? І її, і сестру двоюрідну. І плюс-мінус те саме виховання вони повинні були передати своїм дітям.
Але всередині копошився черв’ячок сумнівів, що нагадує, що, можливо, всі правила треба було обумовити заздалегідь.
Що Оксана могла не розуміти, чим «пожити у тітки на час сесії» відрізняється від «заселитися в будинок, де до твоїх послуг будуть куховарка та хатня робітниця»…
Усі крапки над «і» розставив дзвінок двоюрідної сестри. Алла якраз спускалася до їдальні на перший поверх, коли телефон задзвонив.
Прийнявши виклик, Алла збиралася привітатися для пристойності, але була практично приголомшена претензіями з боку сестри.
– Алло, ти взагалі нормальна?! Я до тебе дочку відправила для того, щоб ти про неї дбала і доглядала за нею, а не чіплялася без приводу до будь-яких дрібниць. Що це за наїзди першого ж дня? Що це за «дбай про себе сама»?!Вона – твоя гостя, і до твоїх обов’язків входить забезпечити їй максимальний рівень комфорту. Дитина приїхала в місто вчитися, а не по господарству клопотати!
— Дитина цілком могла випрати свої речі після навчання, а не гуляти до пів на другу ночі невідомо де. І, до речі, ключі теж дитина могла б взяти з собою, щоб після гулянок не будити мене стукотом у двері. Мовчу вже про те…
– Якої гулянки?! Ти що, зовсім за нею не стежиш? З ким вона гуляла? Куди вона взагалі пішла після навчання? Алла, я розраховувала взагалі-то, що ти за нею наглядатимеш і подбаєш, а не кинеш на свавілля долі в чужому місті. А якщо з нею щось станеться? Ти взагалі хоч трохи своєю головою безмозкою думаєш, чи…
— Ану рота закрила! – гаркнула Алла в трубку.
Колега, що проходила повз, з переляку сіпнулася вбік і ледве не налетіла на стінку.
– Вибач, Оленко, я не тобі, у мене тут… сімейні обставини.
Отож, сестрице, послухай мене сюди. Я не охоронець, не мама та не обслуговуючий персонал в одному флаконі.
Подарунки для мами
Твоїй «дитині» двадцять три, якщо я не помиляюся, у цьому віці люди самі за себе відповідають і самі дбають про себе.
Те, що я погодилася її прийняти, щоб вона не жила в гуртожитку, де по три особи в кімнаті, ще не означає, що я буду їй дупу мити та стежити, з ким там вона спілкується, що робить і куди ходить.
Якщо тобі так потрібно її контролювати – сама приїжджай, винаймайте квартиру та води її скрізь за ручку, а у мене є свої справи й…
Трубку кинули.
А ввечері на Аллу чекала насуплена Оксана, яка демонстративно сиділа за столом у телефоні.
І привітала тітку фразою:
— Мама обіцяла поговорити з вами. Але я прийшла, а вечері нема.
– Отже, так, – Алла зітхнула і вирішивши, що треба дати засранці останній шанс, сказала коротко і ясно. – Говорила твоїй матері, скажу і тобі.
Холуїв тут немає. Готувати, прати та прибирати за собою ти будеш сама. А якщо не будеш – йди у гуртожиток.
— Мама сказала, що мене не відпустить туди. Бо там про мене ніхто не подбає.
— У двадцять три роки дбати про себе ти маєш уже сама.
— А ось я зараз ображусь і піду. І мама на вас злиться, — скинуло підборіддя дівчисько.
Алла зітхнула і, притиснувши долоню до обличчя, промовила:
— Значить так, ще одне слово — і ти вилетиш звідси разом зі своїм барахлом зараз же. І мені начхати, що пізно ввечері тебе до гуртожитку ніхто не заселить – переночуєш на вокзалі. Якщо закриєш рота – можеш залишитися до ранку, а потім з ранку ти збираєш барахло і чухаєш в гуртожитку. Вже без варіантів. На добраніч.
Переконавшись, що дівчина хоч рота й відкрила, але ні звуку не видала, Алла пройшла до себе в кімнату.
І вже через п’ять хвилин змушена була поставити телефон на беззвучний, бо дівчина знову поскаржилася мамі й та почала дошкуляти двоюрідній сестрі дзвінками, а пізніше, як зрозуміла вранці Алла – ще й повідомленнями.
Прочитавши зміст останніх, Алла остаточно зневірилася в адекватності родички та кинула ту до чорного списку.
І пішла контролювати збори Оксани просто про всяк випадок, щоб дівчисько не прихопило щось випадково з чужих речей.
Ну і заразом нічого свого не забула, щоб ні дай боже повертатися не довелося…
— Мама й не казала, що ви така зла, — кинула Оксана.
Подарунки для мами
Алла їй побажала знайти добрих людей у гуртожитку та зачинила за гостею двері.
Після чого дозволила собі полегшено зітхнути. Що ж, і таке буває…
Адже за статистикою неадекватних людей серед нашого оточення десять відсотків, от і їй дісталася порція чужого… зміненого ставлення до реальності.
А тепер залишилося тільки зробити висновки, навести в кімнаті порядок і зрозуміти, що цих двох родичок більше на поріг пускати не варто.
А заразом – тих, хто співчуватиме і щиро вважатиме, що Алла мала доглянути дорослу жінку без діагнозу, як маленьку.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
