"Нічого не знаю, у графі "батько" Ви вказані, забирайте близнюків!"
Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! Але виявилося, це на щастя...
З Ольгою ми були одружені десять років. У нас було дві дочки-погодки, Карина та Дарина. Все начебто, як у людей: днем робота, увечері сім'я, але тільки ось щось наша мама почала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал... Зрештою, донесли мені «добрі» люди, що в Ольги є коханець.
Я, природно, не став тягти і висунув їй претензії. Ольга одразу розпочала оборону, а найкраща оборона, як відомо – напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з'їдав» весь її час, а доньки, доньки взагалі, виявляється, любили тільки мене ... Втім покричала і заявила, що йде до коханця. І пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною.
Карина та Дарина спершу довго не могли зрозуміти куди мама поділася, але потім звикли. Мені тут саме по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, ну я й погодився. Ми з доньками збиралися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Ольгою офіційно.
На новому робочому місці я познайомився із гарною жінкою. Анастасія була моєю ровесницею і теж виховувала одну двох дочок. Не довго думаючи, ми з'їхалися і стали жити однією великою родиною. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома стояв постійний галас: дівча то весело грали всі разом, але навпаки щось ділили, цілий дитячий садок, Їй Богу! Ми з Анастасією не могли натішитися на дівчат, але в таємниці намагалися зробити спільного сина, проте щось не виходило.
На момент дивного дзвінка, ми з Анастасією прожили разом два роки і вже зневірилися народити сина ... Ну, не дано, будемо ростити дівчаток. Так ось про дзвінок.
За номером на мобільному я одразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:
— Миколо Петровичу?
- Так, слухаю Вас.
- У мене для Вас погана новина ... Ваша дружина Ольга Павлівна, на жаль, так і не вийшла з коми і сьогодні померла. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Ольги Павлівни ми якраз завтра і пояснимо.
— Це якийсь жарт? Я не бачив Ольги Павлівни три роки і наші з нею діти зараз поряд зі мною.
— Нічого не знаю, у графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!
На тому кінці дроту поклали слухавку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, справді, наш міський пологовий будинок.
Анастасія дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, вона чула всю розмову. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з'ясовувати, що там сталося з моєю колишньою.
Біля пологового будинку ми зустріли подругу Ольги. Вона й розповіла нам про те, що коханець покинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину. Вагітність проходила у Ольги важко, двійня як-не-як, а наприкінці взагалі сталося щось зовсім погане… Дітей врятували відразу, а от їхня мати впала в кому і через кілька днів її не стало. Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а мати не могла в такому стані повідомити актуальні дані, тому їх записали відповідно до даних РАГСА, в яких я все ще вважався її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.
Подруга Ольги в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Анастасія стояла поряд зі мною і чомусь сильно стискала мою руку.
— Настя, ти чого?
— Коли ж ми заберемо їх собі, правда?
Було видно, що Анастасія щосили ховає радість і посмішку.
- Кого? Близнюків?
— Так, так, так… Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не вийдуть, а це цілих два, готових…
— Настя, це не іграшки якісь, щоби так про них… я не знаю…
— Коль, ну, я серйозно! А дівчата як зрадіють! Твоїм вони зовсім наполовину кревні брати... Ну, Коль...
Коротше, не встояв я. Забрали ми близнюків, Ольгу Павлівну проводили в останню путь, як належить.
Дівчата верещали від радості, що ми їм братиків привезли і все дивувалися, як це вони у мами Насті живота щось не помітили!
