Ірина зайшла в квартиру матері, пройшла на кухню і сіла за стіл.
-Привіт, мамо, – роздратовано сказала вона.
-Привіт, Іро. Чай будеш? Я тут пиріжків ще напекла. Щось трапилося в тебе?
-Та нічого… Розумієш, мамо, мені не подобаються порядки в Сергія в сімʼї. Так не подобаються, що я готова тікати звідти! А зробити нічого не можу – ми ж поки з ними живемо…
-Хм… Дивно. Мені здавалося, що в нього дуже приємні батьки.
-Ага, приємні! Я приходжу о шостій вечора, а вони о сьомій. І я повинна їх чекати, щоб повечеряти всім разом!
-Не розумію… А що тут такого? – мама Іри знизала плечима. – Навпаки, добре! Вся родина у зборі, кожний розповідає, як пройшов день. Хіба це не чудово?
-Не чудово, – сумно сказала Іра. – Чому я маю розповідати, як пройшов мій день? Якщо не хочу цього робити?
Іра помовчала і додала:
-А прибирання? Субота – це в них день для прибирання. І всі повинні цього дня прибирати! А що, в інший день не можна?!
-Я думаю, що можна, але зазвичай після роботи особливо прибирати і не хочеться… Так що субота – дуже навіть підходящий день.
Іра здивовано зиркнула на матір.
-А як ти поставишся до того, що плиту треба протирати щодня? Ось вона це робить і мене заставляє!
-Іро! Та вона молодець! У мене сил на це не вистачає.
-Та ти просто.., – Іра спробувала підібрати слова. – Коротше кажучи не розумієш ти молодь. От! І взагалі, чому ти мою свекруху підтримуєш, а не мене? Я ж твоя дочка! – Іра надула губи.
-Ну взагалі-то, я намагаюся бути об’єктивною.
Іра зрозуміла, що підтримки у мами не знайде, допила чай, доїла пиріжок і пішла додому до чоловіка.
-Уявляєш, Наталко, я сиджу, ділюся з нею, а вона каже, що я неправа. І це моя мати!
Наталка позіхнула.
-Ой, щось спати хочеться. А що в тебе трапилося?
-Та нічого не трапилося. Поки що, – сумно додала Іра. – Просто мені набридло вписуватись у чужу родину.
-Але Ірина, ти ж вийшла заміж і живеш з ними, так що треба потерпіти, поки не назбираєте на свою квартиру.
-Потерпіти, потерпіти… Та не можу я більше терпіти!
-Ну тоді тільки винаймати квартиру.
-Ти знаєш, я вже і на таке згодна! – заявила Іра.
-Сергію! Слухай… А може ми знімемо квартиру і почнемо жити окремо? – акуратно розпочала розмову Ірина.
-А що трапилося, кохана? Ніби нам і тут непогано. Та й у такому разі на квартиру більше відкласти зможемо.
-Ну знаєш… Просто мені дуже хочеться робити те, що ми хочемо і ходити так, як ми хочемо і туди, куди хочеться і ні перед ким не звітувати. Розумієш?
-Розумію. Давай подумаємо про це.
Іра підійшла до Сергія один раз, другий раз, третій. І Сергій в якийсь момент не витримав і погодився.
-Ну добре, давай спробуємо!
І вони винайняли квартиру.
Пройшов місяць.
-Наталко! Як же чудово жити окремо! Ніхто життяю не вчить, спілкування не хоче. Краса!
-Зате тепер ти вечерю готуєш і прибираєш, – посміхнулася Наталка.
-Я? Ні. Ти що! Нічого я не готую! Прийду з роботи, зроблю легкий салат і поїм.
-А Сергій?
-Він сам готує. Я йому кілька разів зробила салат, він сказав, що йому мало. Я, памʼятаю, засмутилася і сказала, щоб він сам собі і готував, якщо мій салат не подобається. Ось і готує! І до магазину сам ходить. Я взагалі ці всі його ковбаси та м’ясо дуже мало їм, тож теж йому сказала, щоб сам купував.
-Нічого собі! – тільки й змогла сказати Наталя.
-Ні, ну звичайно Сергій хотів, щоб я на нього чекала і разом з ним вечеряла, але я йому сказала, що просто посиджу поруч. І все. Правда, я так і не сиджу з ним. Коли він вечеряє, серіал іде по телевізору, який мені подобається, і я його дивлюся.
І, до речі, я поки що не прибирала. У нас чисто ще.
-Діло твоє, – сказала Наталка.
-Ірино, ну серйозно, навіщо ти хочеш вести наш бюджет? – здивовано запитав Сергій.
-Нууу… Мені цікаво які у нас витрати. А давай посперечаємося, що мені вдасться більше грошей відкласти, ніж тобі? Давай?
-Це буде навіть кумедно. Але давай. Значить, я віддаю тобі зарплату, а ти її розподіляєш. Не забудь відкласти гроші на оплату квартири.
-Добре… Добре… Сергію, а підемо сьогодні на дискотеку якусь, потанцюємо?
-Іро, але ми ж були там і минулого тижня і позаминулого… Та й вчора теж! Може, ми вдома побудемо. Чистоту наведемо – поглянь, як у нас брудно. А потім погуляємо. Давай?
-Ти говориш, як старий дід!
-Іра! – у голосі Сергія з’явилися металеві нотки. – Я не люблю всі ці нічні походеньки. Ну добре раз на місяць сходити, але щотижня! Та ще й стільки грошей там лишаємо!
-Ну а що, вдома сидіти, чи що? – Іра теж почала закипати.
-Можна погуляти, можна покататися на велосипедах, на роликах, піти в кіно, в театр, вивчити щось потрібне по роботі.
-Ну гаразд, гаразд, – примирливо сказала Іра. – Давай побудемо вдома.
-Дивись які чобітки я купила! – крутилася перед колегою Іра. – І сумочку! І пальто!
-Гарні! – сказала Наталка.
-Я така щаслива! Але наступного дня Іра прийшла засмучена.
-Все! Мені довелося все здати! – раптом заявила вона. – І все тому, що потрібно бачите платити за квартиру, а я всі гроші витратила! Ну він же чоловік, хай і придумав би, де ще взяти грошей. Серджуся на нього! Я вчора ще висловила, що мені не подобається, що він із мамою своєю розмовляє щодня.
-А ти не розмовляєш хіба зі своєю? – уточнила Наталка.
-Ну ти порівняла мою маму і його. Та розмовляю я, але не щодня. А він їй дзвонить і розповідає, як день минув.
Наталка зітхнула:
-А тобі він розповідає?
-Мені? Ні. Мені це не цікаво.
-Слухай, Іро, – раптом сказала Наталка. – Вибач мені звичайно, але тобі не 18 років, а 28 уже. Ніби доросла людина, а поводишся як дитина… Я б на місці Сергія твого, вже пішла б від тебе десять разів. Складається таке враження, що його ти зовсім не любиш… Він – просто твоя можливість піти з дому. Тобі не заміж виходити треба було, а квартиру винайняти з подружкою.
Ось і скуштувала б усі принади самостійного життя. До речі, якщо будеш продовжувати в такому дусі, то дивися, бо розбіжитеся…
Іра насупилася і в цей день не розмовляла з Наталкою. А ще через тиждень Сергій і справді сказав їй, що їм треба пожити окремо, подумати, а потім зустрітися та обговорити їхнє подальше життя.
-Я думаю, що в нього хтось є, – говорила Іра. – А якщо це так, то він запропонує мені розлучитися. Але я не хочу, щоб він мене залишав, тож мені треба його покинути першою. Так, треба зателефонувати до Сашка.
-Іро, з тобою точно все добре? – здивовано запитала Наталка. – Спершу справді побудь трохи одна, подумай, потім поговори з чоловіком, послухай що він скаже, а потім уже вирішуй що робити.
-Ага! У той час, як я буду сама, його мама напевно про мене всяке погане говоритиме.
-Ну от з чого ти це взяла? Хіба вона так колись робила?
-Ні… Але всі так говорять.., – сказала Іра.
Після роботи Ірина не пішла додому, а довго ходила вулицями і тільки й робила те, що міркувала над ситуацією, що виникла в її житті.
Минуло три дні й Ірині несподівано зателефонувала свекруха та призначила зустріч. Іра йшла на неї з важким серцем.
-Ірочка! Що трапилося між тобою та Сергійком? Я всі ці дні, як він повернувся додому, місця собі не знаходжу. Питаю його, питаю, а він не каже. Він тебе чимось образив?
-Та ні, – сказала Іра. – Не образив. Ольга Петрівна, це все через мене. Я сама у всьому винна. Відчула свободу і почала вести себе, як маленька. Думала тільки про себе… Я все зрозуміла. Пробачте…
-Так, а я тут при чому? Ти з Сергієм розберися.
Іра кивнула.
Ірина з Сергієм зустрілися через тиждень, поговорили та повернулися жити до його батьків. А квартиру вони теж купили, але трохи згодом.
Ця історія показала Ірині, як просто можна своїми руками зруйнувати своє життя.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
