І от одного вечора, коли я вже майже змирилася з постійним “контролем” свекрухи, сталося щось несподіване. Вона зайшла до кухні, де я готувала вечерю, і тихо сказала: – Я подумала, що твоєму чоловікові потрібен не тільки догляд, а й спокій.

 

Моя свекруха — жінка цікава.

Вона не каже, що я щось роблю неправильно. Вона просто робить правильно — поруч.

Я мию посуд — вона перемагає мене швидкістю і вже витирає тарілки.

Я варю борщ — вона “просто скуштує ложечку” і додає ще солі, лавровий лист і трошки оцту.

Я прасую чоловікові сорочку — вона тихенько бере іншу й гладить “на запас, бо раптом знову забудеш”.

Спочатку я кипіла. Потім — сміялася.

Але найсмішніше було, коли чоловік одного дня сказав:

– Мам, ти не хвилюйся. Якщо дружина щось не так зробить — я сам їй скажу.

І тут я побачила, як у її очах блиснула повага до мене.

Бо, здається, вона вперше побачила: я не забираю в неї сина — я дбаю про нього по-своєму.

І знаєте що? З того дня вона приходить рідше.

Але завжди — з пиріжками

А одного разу вона зробила таке, що я запам’ятала на все життя…

І от одного вечора, коли я вже майже змирилася з постійним “контролем” свекрухи, сталося щось несподіване.

Вона зайшла до кухні, де я готувала вечерю, і тихо сказала:
– Я подумала, що твоєму чоловікові потрібен не тільки догляд, а й спокій.

Потім вона розклала на столі мої улюблені смаколики, яких я вже давно не їла, і сіла поруч.

Ми мовчали. І вперше за багато місяців я відчула, що між нами немає суперництва.

Вона не стала “вчити” мене чи критикувати. Просто була поруч.

І тоді я зрозуміла: свекруха — не ворог. Вона може бути другом, якщо дати їй трохи часу.

💛 З того дня наші стосунки змінилися назавжди…