Я завжди намагалась дотримуватись дистанції з родичами мого чоловіка. Таке моє правило, аби ніхто не псував наші з чоловіком взаємини. Наша сім’я самостійна і самодостатня. Олексій в цьому мене завжди підтримував. Тому ми відразу ж вирішили жити на квартирі.
Та свекруху це аж ніяк не влаштовувало. Спочатку вона мало не щодня приходила до нас в гості. Ходила по кімнатах, все роздивлялась, нав’язливо радила що і як краще робити. Та я не з тих, хто мовчатиме. Вирішила відразу все роз’яснити:
– Ми щойно побралися і хочемо час від часу бути наодинці.
– А я що вам заважаю? Я ж на ніч не залишаюсь!
– Ми будемо раді вас приймати раз на тиждень!
– Хто ж так батькам каже. Не вихована ти!
– Ну, яка є.
Насправді мене зовсім не дратували слова Валентини Петрівни. Але я хотіла, щоб згодом ми не мали непорозумінь. Та вона ображалась, скаржилась Олексію. А тоді із зовицею перемивала мені кістки. Я все це знала, та не зважала. Ось лиш нещодавно терпець мені увірвався.
Я готувалась до свого ювілею – 25 років, замовила ресторан. Гуляння планувала невеличке, запросила лишень найближчих родичів і друзів. Всього 17 осіб назбиралось. І раптом мені зателефонувала свекруха:
– А ти запросила мою двоюрідну сестру з дітьми?
– Ні! Я ж їх не знаю, вони навіть на весіллі не були.
– То й що, зараз вони приїдуть.
– Я не хочу їх кликати.
– Вони образяться, я вже їм сказала. Так не можна.
– Тоді й оплачуйте їх місця. 600 гривень місце.
– Я платитиму, а подарунок тобі віддадуть?
– Я його вам віддам, не переймайтесь.
Звісно, я не збиралась брати гроші з Валентини Петрівни, але й запрошувати нікого не хотіла. А вона продовжувала.
– А що ти замовила? На 600 гривень має бути гарний стіл.
– Європейська кухня, все досить вишукано.
– А голубці будуть?
– Ні!
– Ти що? Так не можна! Негайно замов голубці, холодець, салатів гарних .
– Я не робитиму цього. А як вам не подобається – не приходьте! Це моє свято!
– Тоді можеш нікого не запрошувати та нас не чекай.
Минуло пів години й мені зателефонувала зовиця. Вочевидь, за цей час вони зі свекрухою обговорили, яка я погана. І тут почалось:
– Як ти смієш з моєю мамою так розмовляти?
– Нічого поганого я їй не сказала!
– Думаєш, Олексію це сподобається? Ми взагалі спілкуватися з вами не будемо! – сказала вона і вимкнула виклик.
Далі вона зателефонувала чоловікові та наскаржилась. Не знаю, що вони там йому розповіли, та він на мене накричав, вперше за весь час. Ми жахливо посварились. Та я не розумію, чого я маю піддаватися на ці маніпуляції його сім’ї.
Як мені бути? Вкрай потребую погляду зі сторони.
