Маю я двох синів. Старший Богдан виїхав з країни з сім’єю, щойно війна почалась. Я його тоді підтримала, грошима допомогла. Я багато років працювала в Італії, мала заощадження. Дуже хотіла, аби рідні були в безпеці.
Зараз у Богдана, його дружини й онуків все добре. Вони дзвонять мені щодня. Я й сама до них в Бельгію приїжджала. Тепер живу з молодшим сином Дмитром. Він закінчив університет і має гарну роботу. Як програміст заробляє досить солідно, разом з тим сидить вдома в безпеці.
Та коли прийняли новий закон про мобілізацію, Дмитро прийшов до мене й заявив.
– Набридло мені ховатись, піду завтра в військкомат.
– Сину, ти що? Не вигадуй! Я маю ще заощадження, знайду людину, котра допоможе відкупитись.
– Не треба. Я вже все вирішив.
– Я знаю, що можна через Румунію втекти до Європи. Це не так дорого. Поїдеш до брата, він допоможе влаштуватись. А згодом і я до вас приєднаюсь.
Як я його не благала – він не слухав. Ми страшенно посварилися. Та наступного дня до військкомату син не пішов. Я не знаю, як мені його вмовити. Хіба ж він не бачить, скільки молодих і гарних хлопців гине? Скільки матерів, дружині дітей оплакують своїх найближчих?
Порадьте, як мені бути? Що робити? Як переконати сина не робити цього?
