Я родом з міста, і звикла до гарячої води, ванни, світла, яке не зникає від кожного сильнішого вітру, і до того, що вночі не треба виходити надвір у капцях, бо “так заведено”.
Мій чоловік, уже колишній, був із села. Коли ми кохали одне одного, ця різниця здавалася дрібницею. Після весілля Олег сказав:
– Поїдемо до мене, тимчасово.Назбираємо на своє житло, а тоді переїдемо.
Я приїхала – і була вражена. Переді мною стояв величезний будинок на 3 поверхи, з новим парканом, балконами, дизайнерським ремонтом і дорогими меблями. Я такого навіть у місті не бачила.
– Нічого собі, це ж палац!
Свекруха усміхнулася гордо:
– Люди мають бачити, що ми живемо не бідно.
Я тоді ще не розуміла, що ці слова – ключові. Першого ж вечора запитала:
– А де наша кімната?
Валентина Іванівна знизала плечима:
– Та ви поживете поки в тій хатині поруч. Тут – не для життя.
– Як “не для життя”? А для чого ж?
– Для людей, щоб бачили, що ми не бідуємо.
Маленька стара хатинка без ванни, без туалету, з пічкою і зручностями надворі. Я стояла посеред кухні, дивилася на облуплені стіни і не могла повірити, що це не жарт.
– Олеже, це ж тимчасово, правда?
– Ну так живуть усі.
Я терпіла. День, тиждень, місяць. Взимку бігала в туалет по снігу. Влітку милася з тазика. А той великий будинок стояв зачинений, чистий, мов музей.
– Чому не можемо жити там? – питала.
– Бо мама сказала “ні”, бо то для людей.
– Або давай у місто, знімемо квартиру.
– Я з села не поїду.
Одного разу я не витримала і сказала свекрусі прямо:
– Навіщо вам будинок, якщо в ньому ніхто не живе?
– Ти сюди не за комфортом приїхала, а в сім’ю. Не подобається – двері знаєш де.
Чоловік мовчав – завжди. Коли вкотре сказала йому:
– Я так більше не можу. Або ми переїжджаємо, або я їду.
– Значить, ти меркантильна. Тобі тільки стіни і плитка важливі.
І тоді ми розлучилися.
Я поїхала в місто з однією валізою, але з полегшенням у серці. Рада, що втекла з тих умов, де показуха була важливіша за людину. Олег тепер усім розповідає:
– Вона невдячна. Я їй усе дав, але було мало.
Ні, мені було не мало – було занадто принизливо. І жоден триповерховий будинок, у якому не можна жити, не вартий життя в холодній хатині без гідності
