Після смерті першого чоловіка я вирішила, що треба жити далі. Саме тому у свої 46 закрутила роман з Дмитром — він багато років тому розлучився з дружиною, яка йому зрадила.
Пара з нас вийшла хороша: обоє з дорослими дітьми, власним життєвим досвідом і без дурощів у голові. Ще під час першого побаченням ми вирішили, що офіційний шлюб нам не потрібен. Зараз це не модно, та і з документами возитись довго доведеться. Усіх така позиція влаштовувала. Аж поки Дмитро не почав говорити про весілля:
– Ти що, Дмитре, нам скоро вже на той світ збиратись, майно між дітьми ділити, а ти женитись зібрався? – жартома запитала я, не підозрюючи, що цією фразою могла розгадати справжні наміри коханого.
За своє життя я нажила не дуже багато: 2 квартири, одна з яких дісталась у спадок від бабусі, та й по всьому. В одній із них жили ми з Дмитром, іншу я хотіла подарувати сину на повноліття. Але він в мене хлопець розумний, амбітний — сказав, що заробить на власне житло сам.
Щоб кімнати не простоювали даремно, я туди студентів підселила. Платили вони мені не дуже багато, але на життя вистачало. Цього року вони своє навчання закінчують, тому треба шукати нових мешканців.
– То, може, нехай мій Максим у тебе поживе? Каже, на роботу піде і буде платити. Він же цього року на перший курс вступає, — сказав мені якось Дмитро.
– Та не знаю… Я думала ціну більшу ставити, а з близької людини взагалі гроші брати дивно. Це ж таки твій син…
– Нічого! Нехай вчиться жити — буде платити стільки, скільки ти йому скажеш, — запевняв чоловік.
З цією думкою треба було переспати. Я ж знаю таких родичів — не випровадиш потім. З іншого боку — Максим мені дійсно як син. Чого б і не поселити його? То ж діло молоде.
Подумала я про все та й пішла води на кухню попити. А там на мене вже чекав “сюрприз”:
– Максиме, я ж тобі обіцяв, що та квартира твоєю буде? От ти вже майже й заїхав. Сину Таньки я сказав, що в матері жити — соромно, то він і відмовився від спадку. А тобі ж вона не мати? Зараз тільки треба дотиснути її і в РАЦС затягти, щоб потім спокійно майно ділити.
– Тату, давай швидше вже. Мені набридло то в тебе, то в матері перебиватись. До речі, вона жалілась, що ти давно не заходив.
Я аж прозріла! Мало того, що чоловік хотів у мене мою ж власність відсудити, так він ще й до колишньої своєї навідується… А я ж то думала, що як воно старе — то в нього голові має щось бути. Та де там!
Лягла я спати, а зранку, коли всі пішли на роботу, зібрала речі і Дмитра, і Максима, та й виставила їх під під’їзд. Я ж не дівчинка якась, щоб мене за носа водити. А квартиру завтра на сина перепишу.
