Нещодавно я вийшла на пенсію. Діти вже дорослі. Я маю двох синів. Ростила сама, батько покинув їх, коли ще в школу ходили. Все життя я працювала вихователькою в садочку. Інколи підпрацьовувала нянею. Доки свої самі вдома були, гляділа чужих. Важко було, але хотіла, щоб сини ні в чому не мали потреби.
Старший син, Коля, давно одружений. Спочатку, жили з батьками невістки. А згодом і на власне житло назбирали, в тому ж місті. Донечку Софійку мають, вже 4 рочки. Шкода, що рідко бачимось, але головне, що в сина все добре.
От молодший, Паша, живе зі мною. 28 років, а все ніяк знайти себе не може. Сидить вдома, ніде не працює. А оце два місяці тому ошелешив мене новиною.
– Я через місяць одружуюсь. Завтра приведу Віку познайомитись з тобою.
Спочатку я зраділа. Нарешті, син подорослішає. Може й на роботу піде. Все ж своя сім’я, треба вже думати щось.
Та радість моя тривала недовго. Через тиждень після знайомства, невістка переїхала до нас. Мало того, у неї є 10-річний син, який теж житиме з нами.
Все б нічого, але надто швидко Віка почала наводити свої порядки.
– Ми з Пашею хочемо мати особисте життя. Тому мій син буде жити в іншій кімнаті.
– А де ж буду я? Чи мені вже виселятися?
У нас двокімнатна квартира. Одна кімната моя, інша синова.
– Ви можете поставити розкладушку на кухні. Не будете ж з моїм сином в одній кімнаті!
Після цієї розмови я була геть засмучена. Одразу пішла в парк біля будинку. Вдома несила було знаходитися. Поплакавши, я подзвонила до Колі, розповіла про все.
Наступного ж дня син з невісткою приїхали з іншого міста і забрали мене до себе.
– Поживете трохи у нас. І Софійка за вами скучила. А з квартирою ми щось вирішимо.
Кілька тижнів я жила в Колі. За цей час нашу квартиру продали і гроші розділили на трьох. Старший син свою частину віддав мені. Якраз вистачило на однокімнатну квартиру, недалеко від них. Тепер я часто забираю внучку до себе. А як живе Паша ми не знаємо. Відтоді він перестав спілкуватися з нами.
