Моя донька цього року закінчує 11 клас. Аня розумна та здібна дівчинка, але от вчитися далі в університеті не хоче. Та і ми з чоловіком її цілком в цьому підтримуємо. Скажете, що ми погані батьки?
Однак, Аня вже рік як має стабільну роботу – робить манікюр. Коли на день народження ми подарували їй гроші, вона доклала свої заощадження та пішла на курси. Потім купила ті всі лаки, лампу та почала помалу заробляти.
Спершу робила манікюр подругам за шоколадки, а потім вже й наші сусіди почали до неї записуватися, звісно, вже за гроші. Брала не багато, десь 200-300 гривень. Я не була проти та радо підтримувала її в цьому. Тим паче, Аня вже сама собі купувала одяг, оплачувала інтернет та навіть пропонувала ділити комуналку, та я відмовилася.
Так за рік донька назбирала гроші на новий телефон та ноутбук, а ще відвідує курси підвищення кваліфікації. І от нещодавно сказала, що не хоче йти навчатися в університеті:
– Навіщо? Аби 4 роки витратити на диплом та штани на парах просиджувати? Я краще клієнтів візьму та гроші зароблю.
Я, якщо чесно, підтримую її в цьому. Адже зараз важко вступити на державну форму, а навчання в університеті дороге. І що я, що чоловік взагалі не працюємо за освітою. Такий вже час, що диплом особливо не потрібен. І раз вже Аня має стабільний дохід, то краще розвиватися в цьому напрямку. Вона дівчинка амбітна, планує свою студію відкрити з манікюру.
Однак, ця “проблема” не дає спокою зовиці та свекрусі. Ні, аби підтримати дитину, похвалити, що вже у 17 років додому гроші приносить! Натомість почали так нападати на мою Аню, що раз її аж до сліз довели своїми докорами:
– Де це бачено, аби після школи дитина в університет не вступила? Вона у вас що, якась недогула? Чи лінива?
– Ми всі маємо дипломи і вчилися далі. А твоя Аня якийсь цирк влаштувала. Тобі що, все одно на освіту дитини?
Але як то кажуть “чия б корова мукала”. Зовиця Світлана так-сяк вчилася в університеті, мама за неї постійно подачки носила викладачам. А потім, після 4 курсу, Свєтка завагітніла та ніде не працювала. Досі сидить вдома та дітей няньчить, всю родину утримує чоловік.
Ольга Василівна взагалі працює вже років з 30 (чи більше) на одному заводі за мінімалку. Час від часу ми з чоловіком їй допомагаємо фінансово, привозимо продукти, оплачуємо комуналку та купуємо ліки.
Хоча спершу, як родички дізналися за роботу Ані, то весь час просили її на халяву зробити манікюр. Бо як це так – з тітки та бабусі гроші брати?!
І от ця тема з навчанням нас дуже пересварила. Пані Ольга взагалі сказала, що то я винна, раз дитину до навчання не привчаю:
– Ти погана мама! Як так? Аби дитина і без диплома була?!
– А ваш диплом що, сильно на заводі знадобився?
– Ще й як! Та без бумажки ти букашка!
Чоловік намагався пояснити мамі, що раз донька не хоче вчитися – то ми не будемо її силоміць пхати в університет. Аня вже й сама думає, аби просто вступити на заочку та паралельно далі працювати.
Ми з чоловіком бачимо, як Аня старається. Мало хто з батьків може похвалитися, що дитина у 17 років заробляє. Взагалі, ми хочемо їй допомогти так розвиватися та думаємо, аби на 18-річчя подарувати якесь приміщення під салон. Аби вона вже була повноцінною директоркою.
Правда, дуже шкода, що рідні не підтримують цю ідею та готові нас заклювати. Хіба це погано? Хіба ми такі кепські батьки?
